німеччина 19 20 століття

німеччина 19 20 століття

Пруссія першою із членів союзу ліквідувала внутрішні митні перепони і запровадила єдиний митний податок для всіх провінцій, а згодом усунула митні бар єри.

У німецьких державах посилилось прагнення до об єднання німеччини і створення єдиної німецької держави, ліквідації рештків феодалізму, прийняття конституції. Долю німеччини після розгрому нацизму і закінчення другої світової війни було вирішено трьома великими державами - пере - можницями - великою британією, срср і сша на ялтинській (лютий 1945 р. Демократизація, демілітаризація, декартелізація, денацифікація стали складовими процесу викорінення фашизму в німецькому суспільстві та здійснення реконструкції на демократичній і мирній основі. Координаційним органом загальнонімець - кої окупаційної політики мала бути контрольна рада, де рішення могли прийматися лише одноголосно, але нездоланні суперечності між срср і його союзниками паралізували її ефективність. Американська, британська і французька окупаційна влада у своїх зонах проводили політику, спрямовану на побудову демократичного, громадянського суспільства на принципах свободи людини, її невіддільних прав, приватної власності. Відмова західних держав від демонтажу і вивезення значної кількості німецьких промислових підприємств, що планувалися для покриття репараційних платежів, поширення на тризонію плану маршалла позитивно позначилися на відбудові зруйнованої економіки західної німеччини.

Ця партія об єдналася з соціал - демократичною партією німеччини і була створена соціалістична єдина партія німеччини (сєпн), керівні пости в якій залишилися за комуністами.

Була скликана парламентська рада, яка розробила конституцію федеративної республіки німеччини (фрн), після її затвердження окупаційними режимами вона набрала чинності 23 травня 1949 р. Членами німецького союзу були король великої британії як король ганноверу, король данії як герцог шлезвігу та король нідерландів як великий герцог люксембургу.

Нові кордони в центральній європі дещо нагадували ті, які були у священній римській імперії німецької нації, однак сформувалися більш життєздатні політичні утворення. Войовничі реформатори, які обстоювали ідею об єднання, не мали великого впливу в суспільстві, переважна більшість якого визнала територіальні зміни в європі. Розробляючи головні принципи реставрації, учасники віденського конгресу усвідомлювали, що остаточно ліквідувати всі демократичні наслідки французької революції неможливо. Саме тому в державах німецького союзу хоч і скасовувалися окремі реформи наполеонівського періоду, однак методи абсолютистського деспотизму повною мірою не було відновлено. міщанин, обиватель, порядна людина), яка означала зміну стилю життя, ціннісних пріоритетів народу, в котрих головними були відмова від активної політичної діяльності, спокій, задоволення відносним добробутом, пошук сенсу життя в замкненому сімейному колі тощо. Реставрація монархічних режимів у державах німецького союзу знову перетворила їх на підданих своїх князів і зобов язувала без заперечень виконувати рішення влади.

Звичними були сімейні вечірки у колі добрих друзів, музичні та театральні вечори, бесіди не на політичні теми, а з обговоренням питань розвитку господарства, сучасного мистецтва, літератури, поезії, моди.

В моді були канали і комоди, оббивання меблів у дрібну квіточку, відкриті парасольки, локони у вигляді спіралі, капелюшки з великими, піднятими спереду полями, циліндри.

Це був не тільки період розквіту міщанського стилю життя, а й час боротьби ліберальних і національних сил за свободу і єдність ліберально налаштовані члени німецького суспільства боролися за широкі демократичні свободи, за право участі громадян в управлінні державою. Зокрема в південних німецьких державах, де вплив революційних подій був найсильніший, ліберальні представники суспільства домоглися введення напівдемократичних конституцій. Проте всі ці конституції узгоджувалися з актом створення німецького союзу і не проголошували принципів народного суверенітету, не гарантували демократичних прав і свобод. Однак ситуація в країні була дестабілізована націоналістичною організацією німецький молодіжний союз, яка складалася зі студентів і виступала проти конфедеративного союзу німецьких держав. Німецький молодіжний союз - опозиційна організація ліберального спрямування, що обстоювала ідею об єднання німеччини, зі студентів німецьких університетів. Уніформа єгерів складалася з чорного мундира з червоними нашивками та золотими гудзиками (кольори сучасного прапора федеративної республіки німеччини). Спочатку вони боролися проти академічних привілеїв, поганих вчинків студентів, проголошували необхідність зміцнення зв язків між студентством і народом, не приховували свого незадоволення політичною системою меттерніха. На фестивалі у вартбурзі члени німецького молодіжного союзу звинуватили урядовців у підтримці панівного державного устрою, закликали до широкого руху за об єднання німеччини, спалили на вогнищі символи державної влади.

Вони передбачали запровадження в німецьких державах цензури періодичних видань, розпуск і заборону діяльності молодіжних організацій радикального спрямування, введення нагляду за молоддю в університетах та школах, створення у м. Південні радикали на гамбахському святі, що відбувся з нагоди прийняття баварської конституції 1818 р закликали до національного об єднання, утворення республіканського уряду та проголошення принципів народного суверенітету.

Боротьба між прихильниками та противниками наявних форм правління призвела до появи в німеччині перших політичних об єднань - майбутніх політичних партій. Вони не мали чіткої політичної програми, організаційної структури, дисципліни, діяли за клубним принципом, але були носіями нових громадянських відносин. Погляди і принципи легітимістів (аристократія, вищі урядовці, церковні ієрархи) ґрунтувалися на консервативних ідеях про природу людини та суспільства. Стосунки людини і уряду не повинні визначатися паперовими конституціями і декларативними правами і свободами, оскільки людські вчинки диктуються почуттями, звичками, традиціями суспільства, історичним досвідом народу.

Противниками принципів легітимізму були ліберали, які виражали інтереси промисловців, торговців, фінансистів, державних службовців та університетських професорів. Ліберали виступали за перетворення німецького союзу на національну монархію з федеративним устроєм за збереження широких прав за земельними урядами і парламентами.

На лівому полюсі політичної боротьби перебували радикали, які виражали інтереси дрібних підприємців, промисловців, кваліфікованих робітників, фермерів, журналістів, адвокатів, публіцистів, лікарів тощо і виступали за повноправне впровадження в життя принципів народного суверенітету.

У сільське господарство поступово проникали ринкові відносини, розвивалося юнкерське господарство з використанням праці вільнонайманих сільськогосподарських робітників. У німецьких державах посилилося прагнення до об єднання німеччини і створення єдиної німецької держави, ліквідації рештків феодалізму, прийняття конституції. Політика окупаційних властей мала бути спрямована на демілітаризацію (роззброєння), денацифікацію (викорінення нацизму) і демократизацію (утвердження демократичного ладу) німеччини.

Парламентська рада, утворена з представників західнонімецьких земель, за ініціативою окупаційної влади затвердила основний закон федеративної республіки німеччини, що проголосив західну німеччину демократичною федеративною державою. Вона проголосила утворення німецької демократичної республіки, її столицею став східний берлін (західна зона міста стала самоврядною територією, пов язаною з фрн). У перші роки урядування аденауера було проведено економічні реформи, результатом яких стало стрімке зростання приросту промислової продукції (9, 6% на рік), зростання обсягу виробництва у чотири рази до 1965 року.

Аденауер та ерхард разом з групою неоліберальних економістів створили теорію соціального ринкового господарства, за якою особиста ініціатива підприємців, вільна конкуренція мають поєднуватися з елементами державного регулювання. Для попередження циклічних криз в економіці держава використовувала важелі кредитної й податкової політики, провівши реформи грошової, кредитно - валютних та податкових систем. У ході війни значною мірою вдалося зберегти промисловий потенціал західної частини німеччини; невеликі репарації (відповідали 5% промислового потенціалу); велика кількість дешевої робочої сили (із східної пруссії, судетів репатрійовані понад 10 млн. ); великий попит на всі види продукції; невеликі воєнні витрати; розвиток нових наукомістких галузей, широке впровадження досягнень нтр; використання світового досвіду, зарубіжних ліцензій та патентів тощо; працелюбність, дисциплінованість, цілеспрямованість й талант німецької нації. Безперечною заслугою двадцятирічної ери християнських демократів в фрн (1949 - 1969) стало німецьке економічне диво - відродження економічного потенціалу німеччини і перетворення її на передову держану західної європи.

Фрн вийшла на перше місце в європі за темпами зростання економіки, особливо у галузі переробки міндобрив, текстильній промисловості, будівельній індустрії. Адже політика невизнання країн східної європи - своїх безпосередніх сусідів, що проводилась урядами християнських демократів, завела дипломатію фрн в глухий кут, загрожувала, зокрема, втратою для західної німеччини величезного східноєвропейського ринку.

Результатом нової східної політики фрн стало й укладання чотиристоронньої угоди між срср, сша, францією і великобританією про статус західного берліну, а також початок розрядки міжнародних відносин в європі і світі в цілому.

Шмідта, запроваджували широкі соціальні програми - скорочено військову строкову службу, надано виборче право особам, які досягли 18 річного віку, збільшено розміри пенсій, виплат по безробіттю, розширено права профспілок, створено найкращу в європі систему медичного обслуговування і пенсійного забезпечення. Запроваджено програму вгортання соціальних витрат, скорочено асигнування на державний сектор, впроваджено заходи, які стимулюють приватне підприємництво. В результаті економіка фрн швидко одужала, країна стала найбільшим експортером товарів у світі, а наслідком нтр й постійної економічної модернізації стало збільшення основи західнонімецького суспільства - заможного середнього класу.

Радянська військова адміністрація у своїй зоні окупації німеччини з перших післявоєнних днів закладала основи соціалістичного режиму радянського зразка. У травні цього року уряд підвищив норми виробітку робітників на 10%, не вистачало товарів широкого вжитку, почалися страйки, учасники яких вимагали відставки першого секретаря сєпн в. За допомогою радянських військ повстання було придушено, тисячі демонстрантів опинилися за ґратами, 20 - були розстріляні за вироком суду, сотні німців загинули під радянськими танками.

Взявши курс на побудову соціалізму на німецькій землі, нове керівництво ндр провело серію реформ, що сприяло розвитку економіки і поліпшенню матеріального становища населення (життєвий рівень громадян ндр був вищим, ніж рівень життя населення інших соціалістичних країн, хоча дедалі більше поступався рівню життя західних німців), але водночас слухняно виконувало вказівки старшого брата по соціалістичному табору - срср. Цей бетонний мур не лише розділив німців, але й став зловісним символом - пам ятником холодної війни між соціалістичним сходом і капіталістичним заходом європи.

За час існування берлінського муру біля нього було вбито 78 перебіжчиків з соціалістичного раю до капіталістичного пекла, а на всьому кордоні між ндр і фрн було вбито 224 чоловіки.

Узурпація влади в державі і суспільстві єдиною партією (сєпн), всевладдя партійно - бюрократичного апарату, монопольна власність держави на засоби виробництва, екстенсивний розвиток економіки і розподільча система, що планово й централізовано управляються, тотальний контроль над суспільством і суспільною свідомістю, ставка на репресивні засоби утримання влади, у випадку ндр - все більше втручання в життя громадян т. Навіть процеси перебудови, демократизації й гласності, що розпочалися у другій половині 80 - х років в срср, революційні зміни в польщі та угорщині не знайшли підтримки у авторитарно - бюрократичного керівництва держави і сєпн, де навпаки, культ особи хонеккера набував потворної форми.

Саме 7 жовтня, коли в ндр помпезно відзначалося 40 - річчя першої соціалістичної держави на німецькій землі, в багатьох містах республіки почалися небувалі за масовістю антиурядові мітинги та демонстрації, що призвели до падіння тоталітарного режиму е.

Так в ндр розпочалася народна антитоталітарна революція, метою якої було не лише повалення комуністичного режиму, але й об єднання двох німецьких держав. Де мез єр сформував останній уряд ндр і впевнено, за активної підтримки з боку партійних і державних установ фрн, повів східну німеччину до об єднання з західною в єдиній державі, про що мріяв німецький народ протягом всього повоєнного періоду.

Референдуму став договір про економічний, валютний та соціальний союз між ндр і фрн, згідно з яким, зокрема, з 1 липня в східній німеччині вводилася західнонімецька грошова одиниця - марка. Зміну зовнішньополітичного становища об єднаної німеччини і непорушність європейських кордонів закріпив також документ, підписаний 1 жовтня в нью - йорку міністрами закордонних справ срср, сша, великої британії, франції, ндр та фрн про припинення з об єднанням німеччини чинності чотиристоронніх угод стосовно берліна та всієї німеччини.

Таким чином, об єднання німеччини стало великою історичною подією міжнародного значення, яка підвела риску під підсумками другої світової війни і завершила важливий етап післявоєнної історії німеччини та європи.

Здійснився акт історичної справедливості - німецькі землі і народ об єдналися у спільній державі, назва якої залишилася - федеративна республіка німеччини, а столицею став берлін. Підприємств колишньої ндр, наприклад, 70% потребували негайної модернізації та кредитувань), трансформування їх соціально - економічної та політичної структур та їх інтеграція у загально - німецьку економічну й політичну системи.

Після об єднання німецьких земель фрн взяла курс на ліквідацію на своїй території американських воєнних баз і виведення американських військ, а також збройних сил срср (до кінця 1994 р. Вона - активний член єес і нато, одна з головних ініціаторів і учасників економічної допомоги заходу посткомуністичним країнам східної європи, здійснює, зокрема, фінансову компенсацію колишнім остарбайтерам. Нині завершується робота над договором про дружбу і співробітництво, який має стати фундаментом для українсько - німецького стратегічного партнерства в європі в xxi столітті. Залучення в війну більш 60 країн, загальна чисельність жителів яких дорівнювала 80% від населення всього світу; військові дії розгорнулися на території 40 європейських, азіатських і африканських держав; у бойових діях брали участь більше 140 млн. Матеріальні втрати німеччини були величезними, все це доповнювалося загальним фінансовим виснаженням країни, оскільки війна вимагала щорічно близько 150 млрд. Це означало відсутність у неї тягаря військових витрат, тоді як англія і сша виділяли чималу частку від свого ввп на виробництво озброєння і утримання армії. У 1990 році більшість економічних показників досягли найвищої точки, а темпи зростання валового національного продукту (4, 5%) стали максимальними для останніх 14 років. У середини 1991 року різко знизилася динаміка економічних показників, а до початку 1993 року ці фірми виявилися на найнижчій позначці за весь післявоєнний період. Це падіння найсильніше позначилося на автомобільній промисловості, виробництві оргтехніки, машинобудуванні, тобто на галузях, які визначали промисловий потенціал. Щоб досить повно охарактеризувати економіку німеччини в перші десять років 21 століття, слід описати основні соціально - економічні проблеми цього періоду.

Велика залежність німецького ринку від світових економічних процесів, так як економіка фрн була орієнтована на зовнішній ринок; відносна дорожнеча робочої сили; дуже витратна соціальна система; непроста демографічна ситуація.