література та мистецтво 19 століття
В літературу вони принесли психологізм, зосередженість на внутрішніх переживаннях і суб’єктивних враженнях героя при мінімумі дії та загальній характеристиці тла подій. Молодомузівці шукали нових шляхів у літературі, засвоювали ідеї й форми сучасного їм світового мистецтва слова, вступали у русло загальноєвропейського культурного розвитку.
У багатьох письменників та літературних критиків модернізм зустрів осуд; вони звинувачували своїх ідейних супротивників у відірваності від життя, втраті життєвої енергії, декадентстві. і все ж заслуга українських модерністів полягала в тому; що вони примусили українську літературу вирватись із кола побутописання, відмовитись від шаблонного патріотизму, звернути увагу на психологію вчинків і тим самим підняли нашу літературу на якісно новий рівень. Виняткове місце в українській літературі займає володимир винниченко (1880 - 1951) – поет, новеліст, драматург, публіцист, художник, філософ і громадсько - політичний діяч. Утиски українського слова, цензурні рогатки, невибагливі смаки пересічного глядача, який давав мандрівним трупам основний заробіток, звели театральний репертуар до низькопробних водевілів та побутових п’єс. Однак, розвиток літератури і мистецтва, утвердження модернізму робили свій вплив на театр, і незабаром навіть кращі п’єси реалістично - побутового змісту виявилися застарілими.
Також утверджуються ідеї модернізму, пов’язані з використанням нових будівельних матеріалів і мистецьких форм (залізничні вокзали львова, жмеринки та харкова), а поряд з ним – неокласицизму (педагогічний музей у києві, громадська бібліотека у харкові). З соціально - історичного погляду його межами є велика французька революція (1789—1794) з одного боку та національно - визвольні рухи середини 19 століття з іншого. Звіти географів, натуралістів, записки мандрівників у перші десятиліття 19 століття стають помітною частиною духовного життя, впливають на вироблення естетичних уявлень. Філософія літератури на початку періоду у філософії панували ідеалістичні системи, що виникли у руслі німецької класичної філософії, вершиною якої стало вчення гегеля та розроблений ним діалектичний метод. У країнах, де характер молодого суспільства ще недостатньо ясний, і особливо у народів, що звільняються від іноземного поневолення або страждають від тяжкого феодального ладу, романтиків значно більшою мірою цікавить спільна доля, аніж індивідуальна. Правдиве, всебічне зображення типових подій і характерів у типових обставинах при правдивості деталей; принцип точної відповідності реальній дійсності усвідомлюється як критерій художності; характер і вчинки героя пояснюються його соціальним походженням та становищем; драматизація як сюжетно - композиційний спосіб формування художньої правди; вільна побудова творів; перевага епічних, прозових жанрів у літературі; розв язання проблем на основі загальнолюдських цінностей. Як ансамбль художників, які захищають спільні цілі в мистецтві, імпресіонізм заявив про себе у 1874 р коли група молодих живописців влаштувала виставку своїх картин в одному з паризьких фотоательє. Стрімкий розвиток та поява цілого ряду нових сфер наукового знання (генетика, психіатрія, біофізика, біохімія, геофізика, геохімія, хімічна фізика, ядерна фізика, математична логіка тощо). Значний вплив на світоглядні позиції багатьох письменників цього часу справив позитивізм, основні принципи якого сформулювали французький філософ огюст конт (1798 — 1857) та англійський учений герберт спенсер (1820 — 1903). Ця філософська теорія привертала увагу до позитивних фактів дійсності, закликаючи до їх опису та аналізу, до пошуку біологічних причин поділу суспільства на класи, відкидала класову боротьбу як протиприродну і визнавала боротьбу за існування, про яку писав чарльз дарвін (1809 — 1882), наявною і в людському суспільстві. К єркегор стверджував, що не могло бути й мови про осмислення людиною світу, бо вона обмежена у своїх можливостях, і що її мудрість полягала у зверненні до бога та усвідомленні власної обмеженості. А це співіснування було існуванням рівноправних особистостей, які керували, робили добро, служили, виявляли вірність, товариськість у ставленні одне до одного. Не менш вагомою стала й інтуїтивістська ірраціоналістична філософія анрі бергсона (1859 — 1941), згідно з якою розум, який керувався зиском, міг дати людині знання лише нижчого порядку, бо життя — ірраціональне, недоступне для розуму.
Наприкінці xix ст розчарувавшись у колишніх ідеалах та засобах їх художнього втілення в літературних творах, письменники часто відмовлялися від творчого методу критичного реалізму.
Сумнів у художніх можливостях критичного реалізму зумовило появу натуралізму та неоромантизму, які відкинули типізацію та узагальнення життєвого матеріалу, намагання дати універсальні рецепти на всі випадки життя, відкрити глибинні життєві істини.
Натуралісти, полишивши соціально - психологічні узагальнення, звернулися до точного, фактографічного, заземлено деталістичного та правдоподібного зображення життя. Вони намагалися пояснити соціальну нерівність і зумовлені нею соціальні біди біологічною спадковістю, до якої дотична ідея грізного та страшного невідворотного фатуму, визначеної кожному долі. Неоромантизм намагався відірватися від похмурої та сповненої горя дійсності, втекти у світ мрій та ідеалів, екзотичні краї шляхетних, прекрасних душею і вчинками героїв, які невтомно боролися з життєвим злом. Відмовившись, так само як і натуралісти, від соціально - психологічних узагальнень, неоромантики звернулися до зображення унікального, героїчного та екзотично - романтичного. Поряд із соціальним побутували науково - фантастичний, соціально - утопічний, а також романи історичні, соціально - психологічні, філософські, політичні, біографічні, романи — памфлети, романи — епопеї. Розчарування в життєвій дійсності та художньому реалістичному способі її відтворення спричинило зацікавлення новітніми філософськими теоріями та появу нових художніх напрямів, які отримали назви декадентських, авангардистських та модерністських. Цими термінами почали позначати якісно нові явища в літературному процесі, ті, що стояли на передових, авангардних позиціях та були пов язані із занепадом і кризою суспільної думки й культури, з пошукуванням позитивних ідеалів, звертанням у цих пошуках до бога та віри, до містичного та ірраціонального. Протестуючи проти застарілих ідей та форм, модерністи шукали нових шляхів і засобів художнього відображення дійсності, знаходили нові художні форми, прагнули докорінного оновлення літератури.
Модернізм — це соціальне бунтарство, а не тільки революція у царині художньої форми, бо спонукав до виступу проти жорсткостей соціальної дійсності та абсурдності світу, проти гноблення людини, обстоюючи її право бути вільною особистістю. Однак, протестуючи проти реалізму, модернізм не відкинув всіх його досягнень, а навіть використав їх, розвивав та збагачував у своїх пошуках нових шляхів у мистецтві. • розуміння літератури як найвищого знання, що здатне проникати у найінтимніші глибини існування особистості і одухотворити світ; такі крайні, радикальні модерністські течії, як дадаїзм або футуризм отримали назву авангардизму (від фр. Avant — уперед, garde — сторожа, передовий загін) — напрямок у художній культурі xx ст який полягав у відмові від існуючих норм і традицій, перетворенні нових художніх засобів у самоціль; відображенні кризових, хворобливих явищ у житті й культурі у перекрученій формі. Модернізм як художній напрям був внутрішньо неоднорідним конгломератом художніх явищ, які ґрунтувалися на спільних світоглядних, філософських і художніх засадах. Протестуючи проти надмірної залежності від реального життя, проти копіювання дійсності, імпресіоністи описували власні враження від побаченого — зорові й чуттєві, що були мінливими, як і самий світ, а також відтінки вражень і барв, їхні уявлення та асоціації були часто фантастичними і завжди суб єктивними.
Художній твір імпресіоніста — це не об єктивна картина світу, а система складних суб єктивних вражень про нього, яскраво забарвлена творчою індивідуальністю митця. Особливо вразливі імпресіоністи до чуттєвої краси світу; вони чудово відтворювали природу, її красу, розмаїтість і мінливість життя, єдність природи з людською душею. Символ використовувався як засіб вираження незбагненної суті життєвих явищ і потаємних або навіть містичних особистих уявлень, творчих прозрінь, ірраціональних осяянь митця. Символісти надавали великого значення внутрішньому звучанню, мелодиці й ритмові слів, милозвучності та мелодійності мови, емоційному збудженню, яке огорнуло читача завдяки ритмові та мелодиці вірша, грі розмаїтих асоціацій. В різних її країнах символізм представляли габріель д анунціо (італія), райнер марія рільке та туго фон гофмансталь (австрія), стефан георге (німеччина), оскар уайльд (англія), еміль верхарн і моріс метерлінк (бельгія), генрік ібсен (норвегія), станіслав пшибишевський (польща). Вони засуджували потворні явища життя, жорстокість світу, протестували проти війни і кровопролить, були сповнені людинолюбства, стверджували позитивні ідеали.
А відтворювати його слід виразно, яскраво, з використанням грандіозних образів умовних, з порушеними пропорціями, надмірно напружених, з максимально чіткими інтонаціями, тобто зображати за допомогою експресивних образів із застосуванням парадоксального гротеску та у фантастичному ракурсі. Французькі кубісти та російські кубофутуристи були тісно пов язані з малярами — кубістами, які намагалися епатувати, вразити обивателів різкістю фарб і незвичністю змісту.
Найгостріші проблеми ставляться насамперед у літературі, саме вона виявляється тією кафедри, з якої виголошуються болючі питання сучасності, недарма цей вік називають століттям літератури.
У ній немає ні цілісності методів і прийомів на усвідомлених нею шляхах реалізму, ні ідейної гостроти настільки прямо поставлених питань сучасного життя. В архітектурі століття відкривається ампіром, стилем імперії наполеона бонапарта, в загальному недовговічним західноєвропейської на ґрунті, а потім поступово формується те, що з середини і в другій половині століття іменується историзмом, творчий метод якого - еклектика. ), що виросла з просвітництва енциклопедистів, тісно пов язаний з їх гуманістичною філософією і успішно який струшує з себе изжившие риси минає бароко і рококо, - останній великий стиль, властива й архітектурі і живопису, і пластиці. А художники, об єднані в історії мистецтва під умовною назвою постімпресіоністи, - гоген, ван гог, сезанн - вже ніяк не являють собою єдиного напряму в мистецтві. Але при всебічному обміні і всебічної залежності людей як в царині матеріальній, так і в духовній, художні явища дуже швидко поширюються по всьому світу.
З притаманною їй міщанською мораллю і поганим офіційним смаком, тим не менш виникають фігури великих майстрів, без яких неможливо зрозуміти подальший розвиток мистецтва. Нині будівлі цього університету розташовані у колишній резиденції православного митрополита буковини, збудовані у стилі еклектики – тобто поєднання різних стилів. Наприкінці століття в києві, харкові, львові та катеринославі з являються політехнічні інститути, які спеціалізуються на підготовці технічних спеціальностей. У царині гуманітарних наук на особливу увагу заслуговують сходознавець агатангел кримський, археолог та етнограф федір вовк та філолог борис грінченко. Якщо романтики насамперед звертали увагу на внутрішній світ людини, то реалісти намагалися проаналізувати та зрозуміти людину через оточуючу її дійсність та причинно - наслідкові зв язки.
У пошуках нових мистецьких завдань та форм, виникає цілий ряд мистецьких напрямів, кожен з яких закінчується на - ізм, а спільно ми об єднуємо їх усі під одним - ізмом — модернізмом. Тесть богдана ханенка цукровий магнат микола терещенко особливу увагу приділяв добродійним справам — допомагав дитячим притулкам, міській лікарні і ув язненим, інвестував у будівництво громадських будівель.
Коментарі
Дописати коментар