зарубіжна література 20 століття

зарубіжна література 20 століття

У цій когорті й михайло рошко - двічі випускник ужну, кандидат філологічних наук, письменник, журналіст, науковець, викладач, декан факультету іноземної філології. Попри багатолітнє особисте знайомство з досвідченим педагогом, нагода відверто поспілкуватися про серпантини його професійної біографії та сьогоднішні виклики освітнього процесу, випала тільки тепер. Зізнаюся, що у школі найгірше мені давалася… англійська мова, а без неї вступити до університету не було можливості - четвертим іспитом на усі спеціальності потрібно було складати іноземну мову.

Моїми хорошими наставниками з літератури були викладачі віктор аріповський, тетяна чумак, іван сенько, станіслав шошура, людмила лімонова, євгенія власова. Взагалі тележурналістика мені дуже подобалась, але коли прийшов час активно доробляти дисертацію– часу на додаткову роботу на телебаченні не було і я звільнився з телекомпанії. Петро мідянка, мирослав дочинець, василь кузан, сергій федака, тетяна кобаль, олександр гаврош, оксана луцишина… серед студентів теж бачив талановиту молодь. Шевченка у галузі літератури (петро мідянка, мирослав дочинець, оксана луцишина), або такі відомі таланти, як андрій любка, олександр гаврош… потім було продовження – альманах «корзо. Мій батько служив у армії на початку 50 - х років на далекому сході – у приморському краї, на курилах, і розповідав, що тоді такого явища в армії не було. Ти тут повинен навчитися не тільки стріляти, воювати, але й терпіти усі труднощі воєнного життя, навчитися терпіти біль, зносити катування, а то раптом війна, ти потрапиш до рук ворога і тебе катуватимуть. Але я давно відчув, що потрібно вириватися з рамок аудиторії до широких кіл слухачів, котрі люблять художню літературу і хочуть краще у ній розбиратися. Упродовж життя тарас шевченко створив неперевершені твори, з яких постають жіночі образи, які нас захоплюють, зачаровують і відкривають перед нами незвідані грані духовного світу жінки.

Щоб обійти цензуру, видавець збірника пантелеймон куліш подав у передмові до публікації версію, ніби поему виявлено випадково й без зазначення прізвища її автора в альбомі панночки - хуторянки.

і у хаті, і надворі, і коло скотини, увечері і вдосвіта; а коло дитини так і пада, ніби мати; в будень і в неділю головоньку йому змиє й сорочечку білу що день божий надіває. Не зна марко, як в колисці часом серед ночі прокинеться, ворухнеться — то вона вже скочить, і укриє, й перехрестить, тихо заколише; вона чує з тії хати, як дитина дише.

А діточкам черевички, фіг та винограду, а всім вкупі — червоного вина з цареграду відер з троє у барилі, і кав’яру з дону — всього везе, та не знає, що діється дома. Більшість проблем поеми пов’язані з жінкою, жінкою - матір’ю, яка вчинивши гріх, народивши позашлюбну дитину та залишивши її на виховання іншим людям, спокутує його все своє життя. Ганна з багатої родини вродлива покритка стає наймичкою заради сина турботлива працьовита хвилюється за долю сина охороняє права свого сина її поважають та люблять у родині вірить у бога спокутує свої гріхи приносить своє життя в жертву заради благополуччя сина розкриває правду що спільного та що відмінного між образом ганни та образом катерини з одноіменної поеми.

Катерина спільне ганна – бідна – любила москаля – була вигнана батьками – кинула сина, коли дізналася, що москаль втік – від розпачу пішла на самогубство – молоді – вродливі – покритки – турбуються про своїх синів – з багатої родини – підкидає сина багатим хуторянам – змінює своє життя, щоб працювати у батьків сина – завжди поруч із сином – ціле життя вимолює свій гріх та молиться за сина – помирає від хвороби, розкривши правду літературний аналіз твору.

Засудження тогочасних умов, у яких жінка відчувала себе соціально незахищеною; висловлення співчуття стражданням героїні; возвеличення образу матері, яка все життя піклується про свою дитину.

Поет і художник шевченко багато уваги протягом усього життя приділяв жіночій темі і створив неперевершені образи жінок, матерів, які нас чарують, зворушують, захоплюють, відкривають нам нові світи.

Материнські почуття ганни тарас шевченко передав простою доступною мовою, без напускного пафосу, близькою до мови народної творчості, бо й сама наймичка прожила тихе й непомітне життя, немов усі роки, прожиті в чужій хаті, спокутувала гріх перед своєю дитиною. У драматичному творі — невелика кількість подій і дійових осіб, як правило, — одна сюжетна лінія, коли є побічні, то розвинені слабо і підпорядковані головній. На діонісіях проводилися змагання трагіків і комедіографів, у таких змаганнях брали участь відомі драматурги стародавньої греції есхіл, софокл, еврипід, аристофан. Tragdidia від tragos — цап, ode — пісня, букв, цапина пісня) виникла з ігр сумного характеру в честь бога діоніса восени, коли греки проводжали його на зимову сплячку.

У трагедії есхіла перси хор виражав позицію суспільства, яка була протилежною до позиції героїв, у трагедії агамемнон хор представляв психологію народу.

Трагедія, — за словами арістотеля, - є відтворення прикрашеного мовою (причому кожна частина має саме їй властиві прикраси) важливої і закінченої дії, що має певний обсяг, відтворення не розповіддю, а дією, яка через співчуття і страх сприяє очищенню подібних почувань. На думку лессінга, трагічне виникає тоді, коли смілива особистість піднімається над оточуючою дійсністю, вступає у боротьбу з небезпечними перешкодами, мужньо переносить нещастя. Цар едип з однойменної трагедії софокла винен у здійсненні кількох злочинів (убив батька, одружився з матір ю), але він і не винен, бо намагався уникнути злочинів і не знав, хто його батьки.

Трагічне є і в епічпих (епічна поема, роман, повість, оповідання, новела), і ліричних (елегія, ліричний портрет) творах, творах ліро - епічного характеру (ліро - епічна поема, балада). Трагізм створюють дії людей, які зловживають владою заради власної мети або приходять до влади, здійснюючи злочин (шекспір — гамлет, пушкін — борис годунов). Трагедія — це надто високо для світу, де майже всі страждання виникають у боротьбі за право власності на людину, на речі і де під лозунгом боротьби за свободу часто борються за розширення права експлуатації чужої праці. іванова відзначає, що особливістю трагедії є наявність у ній трагічного героя, в душі якого відбувається трагічна боротьба особистих і надособистих стремлінь і почуттів. Лазарєва, - складає суперечність між значними суспільними чи особистими інтересами і цілями, які послідовно захищають герої художніх творів, і практичною неможливістю їх здійснення в зіткненні із сторонніми силами (суспільними чи природними), що приводить до тяжких внутрішніх переживань, болісних страждань або загибелі цих героїв. При цьому протиборствуючі сили можуть виступати і як зовнішні по відношенню одна до одної, і як зіткнення різнорідних начал в характері окремої особистості. Анікет вважає важливою ознакою трагічного видатну особистість, що володіє героїчною могутністю, не вимагаючи від неї обов язкового внутрішнього конфлікту.

Комедія, на думку арістотеля, є зображення всього порівняно поганого в людині, але вади відтворюються не у всій повноті, а лише в тій мірі, в якій смішне є частиною неподобного, бо смішне — це яка - небудь помилка або неподобство, тільки не шкідливе і не згубне.

З явилися слана комедія, у якій на місце комедійного начала прийшли сентиментально - зворушливі ситуації, комічна опера, яка виражала інтереси простих людей. Чернишевський підкреслював, що справжня сфера комічного — людина, людське суспільство, людське життя, бо в людині тільки розвивається прагнення бути не тим, чим вона може бути, розвиваються недоречні, безуспішні, безглузді претензії. Комічний герой не є тим, за кого себе видає, він настирливо домагається своєї мети, та в процесі дій відчуває, що не може її досягти, але при цьому не уявляє, наскільки він смішний. Крім комедії, комічне освоює гумореска, сатира, епітафія, пародія, памфлет, фейлетон, фарс, травестія, а також — сатиричні романи, повісті, оповідання. Комедія ми - характерами є твори хвальковитий воїн, скарби плавта, свекруха теренція, приборкання непокірної шекспіра, тартюф мольєра, отак загинув гуска м. У комедії настроїв немає зовнішніх конфліктів, традиційної зав язки, розвитку дії і розв язки, вона відзначається тонким психологізмом, глибокими переживаннями, емоційністю. Комедійний конфлікт у комедії плаща і шпаги витікав із заплутаної інтриги, учасниками якої були герої шляхетського походження і їх спритні дотепні слуги.

У xix столітті водевіль втратив політичну гостроту, перетворився на жартівливий твір із заплутаним сюжетом, неочікуваними подіями і перипетія ми, непорозуміннями.

Меркурій, звертаючись до глядачів у пролозі, заявляє, що покаже комедію, але представить у ній богів (а це предмет трагедії), тому називає твір трагікомедією. Той, хто пише трагікомедію, — відзначав він, — бере з трагедії дійових осіб, але не дію, її правдоподібний зміст, але не дійсність, розвиток почуттів, але не переживання, задоволення, але не смуток, небезпеку, але не смерть. Melos — пісня, наспів, музика, агата — дія) — літературний твір повчально - моралізаторського характеру з напруженим конфліктом і перебільшеною емоційністю. З являються персонажі з гумористичними репліками (продавець масла для змащування тіла христа, чорти), тому священики відмовилися виконувати ролі таких героїв у церкві і вистави почали показувати на вулиці. У xiv— xv століттях у міракяях розроблялася сімейно - побутова тематика, звучала критика лицарів і феодалів (міракль про гібур, міракль про роберта - диявола). Ауто, ауту (іспанське та португальське auto — дія) — одноактна драматична вистава релігійно - алегоричного змісту, набула поширення в іспанії та португалії у другій половині xiii ст. З одного боку, поліпшились умови життя, а з іншого - цивілізація почала поглинати особисті інтереси, дійсність перетворювалась на механічний театр - маріонеток, де режисером виступила пані машина (а. Герой літератури постмодернізму - людина, що загубилась у повсякденному бутті, втратила зв язок із всесвітом, гостро переживає власну відчуженість і втрату духовних орієнтирів. Постмодернізм в образно - символічній формі відтворює загальній абсурд життя, розрив соціальних і духовних зв язків у світі, падіння людства у безодню, де немає шансів на спасіння. Розуміння тексту як світу зумовлює численні ремінісценції, підкреслену цитатність, які, з одного боку, відтворюють дійсність у розбитих образах колишньої культури, а з іншого - нагадують про необхідність об єднати розірвані шматки реальності в цілісну картину, віднайти втрачений зв язок між подіями, думками, почуттями.

Еко вважає, що, коли вже минуле неможливо знищити, оскільки його знищення веде до німоти, його слід - переосмислити іронічно, без наївності, позбавляючи людину страху від жахливого буття. 2) свідоме перетворення художнього твору в систему різноманітних відсилань до первинних текстів, у ролі яких можуть виступати і наукові ідеї або концепції, і твори інших авторів. Нерідко представники постмодернізму застосовують елементи різних напрямів і течій - реалізму, натуралізму, потоку свідомості, експресіонізму, сюрреалізму та ін які активізують пошук засобів боротьби з трагічністю буття. Existentiel - існування) - напрям у філософії і течія модернізму, в якій джерелом художнього твору є сам митець, що виражає життя особистості, створюючи художню дійсність, яка розкриває таємницю буття взагалі. Правда, яку несе твір, завжди суб єктивна та індивідуальна, бо реальність піддається в художньому творі запереченню, вона переборюється, підтверджуючи активність свідомого й підсвідомого у митця. Intellectus - розум, пізнання, intellectualis - розумовий, розсудливий) - умовна назва стильової домінанти твору або літературної течії, роду, жанру, пов язаних з відчутною перевагою інтелектуально - розмислових елементів образного мислення над емоційно - чуттєвими.

§ посиленні уваги до складних філософських проблем (людина і світ, природа і цивілізація, техніка і культура, прогрес і мораль тощо) показовим є те, що найвидатніші філософи - екзистенціалісти xx ст. Якщо прозаїк досконало знає те, про що пише, він може опустити відомі йому деталі і читач все рівно буде мати таке сильне почуття описуваних речей, ніби письменник їх детально зобразив. Наприкінці 1950 - х - у 1970 - і роки в японській літературі з являється велика кількість автобіографічних, побутових, детективних, історичних творів, а також творів, що характеризуються поглибленим вивченням психології людини (ясунарі кавабата, юкіо місіма). Наявні складна техніка композиції та оповіді, часові зміщення, монтаж, потік свідомості, поліфонічність, елементи фантастики, узагальнено - символічні форми, складні неоміфологічні моделі, розмаїті ремінісценції та алюзії. Він активно вбирає найвищі інтелектуальні здобутки світової культури і водночас нова фаза розвитку характеризується поглибленням інтересу до національної культури.

поглиблений інтерес до міфологічних витоків сучасної культури, які, на думку багатьох митців, зумовлюють оригінальність і самобутність національного типу мислення та світосприйняття. Ш постає найяскравіша ознака нового латиноамериканського роману - магічний реалізм - такий метод зображення дійсності, у якому раціонально - логічна картина світу химерно поєднується з алогічними, міфологічними формами її смислового виміру та інтерпретації. O водночас художні завоювання нового латиноамериканського роману не вичерпуються використанням елементів магічно - міфологічного типу світосприйняття й активно вбирають увесь арсенал художніх прийомів від сюрреалізму до постмодернізму.

в антиромані нема відображеної дійсності, комфорту, сюжетних колізій, зав язки чи розв язки, нема героя (в естетиці антироману важливе місце посідають прийоми безгеройної та безфабульної розповіді) кожний із письменників використовує свою манеру письма, вдаючись то до зображення містичної влади речей над людьми (а. Протиставляючи себе майстрам класичного роману в аспекті змалювання сучасної людини й шукаючи нових засобів виразності, нові романісти досягли неабиякої майстерності. Есслін, уводячи новий термін, підкреслював, що саме поняття абсурду щодо явищ сучасної драматургії не вміщується в його словникове значення безглуздя чи нісенітниця. Воно має глибокий морально - філософський сенс, і театр абсурду слід розглядати не як щось негативне, а як відображення суттєвих духовних тенденцій нашого часу, відтворення стану сучасної людини, що знаходиться у розладі зі світом, природою, іншими людьми, із самою собою. § зображення індивідуального буття все більше поєднується з історичним аналізом, що зумовлено прагненням митців усвідомити логіку соціальних законів (г. § нерідко використовується композиційний принцип контрапункту - поєднання відносно незалежних сюжетних ліній, які розвиваються з неоднаковою швидкістю і не завжди послідовно (б. ) § однак синтетизм оповіді часто порушується - і в змісті, і в композиції, і в стилі твору, що засвідчує відсутність гармонійної єдності в навколишній дійсності. Відбила розпад всесвіту на окремі світи, показала драматизм існування людини, у якої не залишилось іншого реалізму особистого життя - самотнього, жахливого, безнадійного, але все - таки справжнього у загадковому і таємничому бутті. Визначається передовсім переходом від модернізму до постмодернізму, а також потужним розвитком інтелектуальної тенденції, наукової фантастики, магічного реалізму, авангардистських явищ тощо. Натуралізм — літературний напрям, що склався в останній третині xix століття (1870 - 1890), пізня стадія розвитку реалізму (або позитивізму) в літературі кінця xix — початку xx століття. Для нього була характерною настанова на фотографічно точне й неупереджене зображення дійсності, під якою насамперед розумілося матеріально - побутове довкілля, а також людського характеру, що бачився крізь через призму фатальної зумовленості фізіологічною природою та середовищем. Вони закликали не уникати малювання неприємних деталей навколишнього світу, залюбки показувати життя соціального дна, відтворювати хворобливу психіку людини, її сексуальні звички.

Натуралісти намагалися перенести у художню творчість принципи дослідження, притаманні науці, наполягали на тому, що митець у своїй діяльності має бути подібним до вченого. Публікація багатьох добутків супроводжувалася скандалами, тому що натуралісти не соромилися відверто фіксувати побут брудних нетрів, злачних місць і борделів — тих місць, які в більш ранній літературі зображувати було не прийнято. Людину та її вчинки розуміли як такі, що зумовлені фізіологічною природою, спадковістю й середовищем - — соціальними умовами, побутовим і матеріальним оточенням. Натуралізм виник під впливом бурхливого розвитку природничих наук і може розглядатися як перенесення наукових методів спостереження й аналізу в галузь художньої творчості. Письменники - натуралісти у написанні своїх творів опиралися на ретельне вивчення побуту, умов праці своїх героїв, технологій і інструментів, клінічних звітів, медичних праць. Ключова відмінність натуралізму від класичного реалізму полягає в тому, що герої натуралістичних творів не несуть відповідальності за своє життя, у них просто немає вибору.

Багато персонажів натуралістичної літератури — безпомічні продукти навколишнього середовища й поганої спадковості яких рухають по житло тваринні інстинкти, задоволенню же цих інстинктів заважають непереборні соціально - економічні реалії. Золя підтримував дружні стосунки з багатьма художниками - імпресіоністами, які перетиналися з ним у своєму прагненні до гранично точної фіксації реальності. Американські письменники - натуралісти — теодор драйзер, стівен крейн, френк норріс, джек лондон, джон стейнбек — нещадно фіксували реалії повсякденного життя на околицях суспільства, на полях бою й у міських нетрях (там, де селилися іммігранти). Дидактична, агітаційна, просвітлює свідомість мас роль театру осмислюється їм як елемент загальної боротьби прогресивних сил за корінну зміну існуючого в світі порядку.

Прихід до влади в німеччині фашизму, еміграція хоча й позбавили брехта зв язків з німецькою сценою, всі ж не могли призупинити створення ним теорії нового театру і видатних драматургічних зразків. Драматургія 30 - х років незалежно від сюжетної колізії та зображуваної епохи сприймається перш всього як антифашистський, антиімперіалістичний виступ брехта, як самовіддану акт боротьби за таке майбутнє, яке, знищивши в принципі суспільну несправедливість, вилікувавши людство від недуг і пороків буржуазного суспільства. Старший його брат, генріх (1871 - 1950), був широко відомим романістом, есеїстом і драматургом, троє дітей - клаус, еріка і голо - самі стали відомими літераторами.

В 1920 - ті - на початку 1930 - х років письменник неодноразово застерігав співвітчизників від загрози гітлеризму; в 1933 почалася його добровільна еміграція. Ставши в 1944 громадянином сша, манн вирішив не повертатися до німеччини після війни, і через кілька років покинув сша і поселився в швейцарії, в кільхберге поблизу цюріха. Читач поступово усвідомлює, що санаторій і його пацієнти суть грандіозний символ передвоєнної європи, а касторп втілює собою типового бюргера - німця, в певному сенсі і самого томаса манна. Протягом творчого шляхи манн написав цілий ряд великих і малих есе, до першої світової війни черпаючи теми в галузі культури, потім підключивши й сферу політики.