передумови англійської революції 17 століття

передумови англійської революції 17 століття

Перше питання семінару пов язане з загальною характеристикою однієї з найвеличніших подій в історії людства, яка вплинула на становлення та розвиток сучасної держави не тільки в європі, але й в інших частинах світу.

1) виникнення та динамічний розвиток капіталістичного укладу, що вимагав ліквідації феодальних перепон (цехова система ремісництва, відсутність свободи пересування по країні тощо); 2) зародження нового класу - буржуазії, яка стала власником значних капіталів, але була усунута від політичної влади.

Буржуазію були готові підтримати доведені до відчаю народні низи (зігнані з землі селяни, міська біднота); 3) недалекоглядна політика королівської адміністрації, яка душила вітчизняну промисловість та торгівлю надмірними податками та монополіями.

Суспільство було роздратоване зловживаннями королівських фаворитів, свавільною позасудовою юстицією, ігноруванням парламенту з боку королів якова і та карла і стюартів. За документом 6 з ясуйте, які саме обвинувачення висувало англійське суспільство проти королівської влади; 4) поширення пуританізму - релігійної доктрини, яка базувалась на поверненні до простоти та чистоти раннього християнства, вимагала дешевої церкви.

Відповідальність посадових осіб перед парламентом; присяга посадових осіб виконавчої та судової влади на вірність конституції та законам, а не королю; верховенство актів парламенту над королівськими постановами.

Знайдіть відповідні постанови в тексті документа 6; 3) акти про надання верховної влади палаті громад, про скасування королівського звання та скасування палати лордів (4 січня, 17 та 19 березня 1649 р. За текстом документів 7, 9 та 10 з ясуйте, яким чином законодавчо фіксувались ідеї громадського договору та народного суверенітету; 4) акт, що оголошував англію республікою (19 травня 1649 p. За ініціативою армійського офіцерства була прийнята нова конституція країни - знаряддя управління, яка була спрямована на зосередження виконавчої влади в руках голови держави.

Ця перша і остання в історії великої британії кодифікована конституція була пристосована до конкретної особи - олівера кромвеля, який і очолив державу.

Таким чином, великий бунт розвивався за класичною схемою всіх революцій - від поміркованої критики монархічної влади до її ліквідації та встановлення особистої диктатури, яка поступово стала ще більш жорстокою, ніж монархія. Обгороджування громадських угідь з метою розведення овець і торгівлі вовною і м ясом давали їм прибуток і в той же час позбавляли джерела існування найбідніших селян, які поповнювали ряди безробітних. інтереси цих нових шарів суспільства приходили в суперечність з феодальним правом і підкоренням земельних володінь в якості рицарського держання королеві. Промислове виробництво все ще тісно пов язане з сільським господарством, завдяки цьому складається тісний союз буржуазії з новим дворянством - джентрі. їх невдоволення посилюється при королях династії стюартов - якові i (1603 - 25) і карлі i (1625 - 49), правління яких відмічене кризою англійського абсолютизму.

Англійська монархія, що спиралася на аристократію, феодальне дворянство і англіканську церкву, для поповнення скарбниці роздає монополії на випуск товарів, що гальмує розвиток промисловості і торгівлі і викликає невдоволення. У відповідь карл i розігнав парламент і протягом 11 років правив одноосібно за допомогою своїх фаворитів - графа страффорда, намісника ірландії, і архієпіскопа у.

26 лютого 1646 парламент видає революційний акт про скасування королівської опіки над земельною власністю підданих; тим самим в односторонньому порядку відміняється феодальне рицарське держание землі від короля. Лідери левелерів джон лілберн, уїльям уолвін, річард овертон вимагають створення демократичних законів, що гарантують права народу і кожного окремого громадянина, демократичних свобод, скасування монархії і палат лордів, відповідальності парламенту і посадових осіб перед народом, недоторканості приватної власності. Головні пункти - загальне виборче право; скасування королівської влади і палати лордів; однопалатний парламент, що щорічно обирається; скасування монополій, патентів, акцизів, привілеїв; прогресивні форми оподаткування. Під тиском останніх армія знову захоплює короля; в грудні 1648 війська займають лондон; загін під командою полковника прайда проводить чистку парламенту від пресвітеріанської більшості; в ньому залишається менше за 100 чоловік. Кромвель з безпощадною жорстокістю завойовує ірландію, що призводить до її розграбування і збагачення нових власників і в кінцевому результаті сприяє реставрації монархії. У цей час карл ii в голландії видав бредськую декларацію, де обіцяв амністію за всі дії в громадянській війні, свободу совісті і затвердження земельного продажу.

У політичному житті утвердилася конституційна монархія, в якій влада короля обмежувалася парламентом, що відображав інтереси різних верств англійського суспільства. Прагненню буржуазії до вільної торгівлі монархи протиставили систему роздання монопольних прав на виготовлення товарів, що гальмувало розвиток промисловості та торгівлі. Спроба карла і поповнити скарбницю за рахунок нових податків наштовхнулася на опозицію в парламенті (за традицією лише парламент міг дозволити запровадження податків). В англії сформувалася парламентська монархія, за якої монарх призначав главу уряду (прем єр - міністра), котрий був одночасно лідером парламентської більшості. Народні заворушення, а також затяжна і непопулярна війна проти шотландії змусили короля знову скликати парламент, що наполягав на виконанні своїх вимог. Один з організаторів і полководців парламентської армії, яка здобула перемоги над королівською армією в першій (1642 - 1646) і другій (1648) громадянських війнах. Англійський парламент прийняв рішення конфіскувати землі короля, феодальної знаті та володіння церкви і продавати їх дворянству та буржуазії, а всі землі дворян і буржуазії проголосив їхньою власністю. Левелери вимагали запровадження загального виборчого права, знищення влади короля, скасування палати лордів, передання влади палаті громад, відповідальності перед виборцями, цілковитої свободи совісті. Диктатура - необмежена і неконтрольована влада певного угруповання людей на чолі з одним або кількома лідерами, які ототожнюють той чи інший вид диктаторського правління (абсолютизм, бонапартизм, тоталітаризм, диктатура класу, парти, релігійний фундаменталізм тощо). Сутність диктатури полягає у протиправному на початковому етапі її становлення захопленні політичної влади з подальшим поширенням панування на всі сфери діяльності суспільства. Будь - яка форма диктаторського правління встановлюється внаслідок загострення суспільних суперечностей, нездатності панівної влади ефективно управляти державою, що призводить до політичної дестабілізації суспільства, втрати владою довіри населення і вимог сильної руки.

Диктатура характеризується відсутністю поділу влади, ліквідацією або суттєвим звуженням політичних свобод за допомогою насильства та терору, примусовим виконанням трудових повинностей та інших громадянських зобов язань. Армія та інші силові структури є опорою диктатури у створенні жорсткої дисципліни, досягненні покірності та слухняності й тим самим у підтримці режиму.

Нестійкість політичного режиму, народні заворушення, вимоги демократичних реформ привели буржуазію та дворян до думки про необхідність реставрації монархії. Лідери буржуазної опозиції запросили на англійський престол правителя нідерландів вільгельма оранського, який обіцяв поважати волю парламенту і повинен був забезпечити союз англії з нідерландами у боротьбі проти франції. Він вважав, що виникненню держави передували природний стан, за якого люди користувалися повною свободою дій розпоряджатися власним майном та особою, а також стан рівності між владою та правом. Перехід до громадянського суспільства відбувся шляхом суспільного договору, який передбачав перерозподіл владних функцій між державою і громадянами, не змінюючи докорінно їхніх природних прав, тому держава не може обмежувати права людини.

Локк передбачив формування суспільством відповідального перед ним уряду і конституційний механізм поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і федеративну (відносини з іншими державами) та принцип законності - рівності всіх членів суспільства перед законами цього суспільства. Головним природним правом людей локк вважав право на власність, яке мало бути закріплене за допомогою розумних законів з метою запобігання можливим конфліктам. Джон локк (1632 - 1704) - англійський філософ, якого вважають засновником лібералізму, теоретиком конституційної монархії та поділу влади на законодавчу, виконавчу (у тому числі судову) та федеративну, які перебувають у стані рівнодіїв правильно влаштованих державах. Локка були втілені в англійську практику і сприяли становленню представницької форми правління, двопартійної системи, за якої представники різних партій по черзі формували підзвітний парламенту уряд, було закріплено право недоторканності приватної власності, релігійної віротерпимості тощо. Знизилися поземельний податок та мито на сировину, яка ввозилася до англії, що стимулювало розвиток фабричного виробництва, формування промислової буржуазії та пролетаріату.

Аграрна революція завершилась масовим вигнанням селян із землі та перетворенням їх на батраків, сільських ремісників, робітників фабрик, жебраків і волоцюг. Визначив і головні мотиви англійського просвітництва - індивідуальна етика, яка сприяла закріпленню в характері англійців таких рис, як підприємливість, практицизм і винахідливість, та етика політичного компромісу, яка мала забезпечити стабільність суспільства в умовах розвитку ринкових відносин. Локк, котрий вважав, що дані людині від народження навички та здібності можуть допомогти їй засвоїти будь - яку річ та досягти вершин за умови постійного розвитку природних здібностей. Суперечність між індивідуальним егоїзмом і суспільними потребами англійські просвітителі розв язували шляхом створення концепції соціального егоїзму, суть якого полягала в необхідності спрямувати в корисне для всього суспільства русло індивідуальну активність представників правлячої верхівки і водночас виховувати представників низів на ідеалах просвітництва. Одним з ідеологів та активних провідників цієї ідеї був відомий англійський державний діяч і публіцист, лідер партії торі, голова кабінету міністрів і просвітитель лорд генрі болінгброк. Шотландський філософ, історик та економіст девід юм, розмірковуючи про відносини громадян із суспільством та державою, твердив, що вони визначаються корисністю, примножують добробут суспільства та держави і покликані забезпечити політичну стабільність. Найбільшим захисником і активним пропагандистом ринкових відносин був шотландський економіст і філософ адам сміт, котрий вважав, що саме ринок звільнив людину від принизливої системи залежності за феодалізму.

У головній праці про природу і причини багатства народів (1776) він розглянув теорію вартості і розподілу доходів, капітал та його нагромадження, економічну історію західної європи тощо. Проте в суспільстві егоїзм людей взаємообмежуеться, утворюючи в сукупності гармонійну рівнодію суперечностей, яка є відображенням всесвітньої гармонії. Він критикував теорію меркантилізму - підтримки розвитку вітчизняної промисловості, яку проводив тодішній англійський уряд, оскільки вважав необхідним звільнити економіку від державної регламентації. Держава, на його думку, мала виконувати функцію арбітра, а також вживати ті суспільно необхідні господарські заходи, які не під силу приватному капіталу.

Це був воістину героїчний період в історії англійського народу, що збагатив своєю революційною творчістю скарбницю всесвітньо - історичного досвіду визвольної боротьби.

із цієї скарбниці революційної думки й революційної дії черпали історичні уроки соціальні й політичні мислителі наступних часів, причому не тільки в англії, але й далеко за її межами.

Саме тому дана тема є актуальною, перша соціальна революція європейського масштабу, проголосила політичні принципи нового, буржуазного суспільства, шедшего на зміну феодальному старому порядку.

Аж до середини xix століття прийшовший в англію в 40 - х роках xvii століття суспільний переворот залишалося в тлумаченні істориків подією майже виняткової національної, британської історії. У новому центрі її виявилися - і донині по суті залишаються - питання про причини, характер, соціальну природу подій, що розгорнулися в англії в 40 - х роках xvii століття. На початку xvii ст розвиваючись у сприятливих умовах, англія виглядала в деякому відношенні країною набагато більш буржуазною, ніж феодально - кріпосницькою. Вона тяготилася типовою для феодалізму урядовою опікою над виробництвом товарів й їхнім продажем, обмеженням числа підмайстрів й учнів, збереженням цехового ладу й перешкодами, які створювалися для мануфактурного виробництва. Постійне роздратування викликало відверте вимагання грошей, яким займався уряд то під видом довільних податків, то за допомогою нових мит, то примусовими позиками.

Позасудова юстиція, зосереджена в політичних трибуналах; постійні насильства над судами загального права; солдатські постої в будинках приватних осіб; жалюгідний стан збройних сил, особливо військово - морського флоту; ігнорування парламенту; зловживання всесильного й безчесного фаворита, герцога бекінгема, і т. Обгородженнями й довільним збільшенням земельної ренти, непомірної величини платежами, стягуваними при переході землі в спадщину (файнами), землевласники або зовсім зганяли селян із землі, або перетворювали їх у здольників, що працюють на чужій землі за частину врожаю. У повний голос ця опозиція заявила про себе вже в першому парламенті її спадкоємця - якова і, де предметом обговорення виявилася стрижнева проблема конституції - про граничні прерогативи, тобто виключних прав корони, і привілеях парламенту.

Яків і був схильний розглядати парламент лише як підсобний інститут, що виник і функціонує по милості короля, що володіє абсолютною владою божественного походження. Основні протиріччя між політикою короля й інтересами представлених у парламенті торгово - підприємницьких прошарків власницьких класів, що становили в парламенті громад опозицію цій політиці, складалися в питанні про границі королівської прерогативи, навколо якого велася боротьба практично у всіх парламентах якова і і зводився в області внутрішньої політики до наступного. Політика абсолютистського уряду була спрямована на зміцнення позиції англіканської церкви й практично на примус суспільства брати участь у культі державної церкви.

Примусовість релігійної політики поширилася й на іноземців, що тягло розрив фінансових і торговельних відносин з голландією, настільки важливих для англії тієї пори.

Склалася особлива ідеологія - релігійного й політично одночасно - пуританізму, прихильники якої не приймали державно - підконтрольної церкви й священиків, наполягали на повнім церковному самоврядуванні громад й, у підсумку, проголошували хоча б часткове вивільнення громадянина з - під влади держави.

Ряд невдалих політичних рішень якова й карла, спроби примиритися з іспанією на династичній основі, шлюбний сполучник з католицькою францією, включаючи таємні угоди про послаблення при англійському дворі католицьким священикам, - все це викликало небувалий ріст суспільної опозиції. Так званий трирічний акт, що передбачає регулярне скликання парламенту кожні три роки незалежно від волі короля, а також акт, відповідно до якого даний парламент не може бути розпущений інакше як по його власному рішенню. Як і раніше виборчим правом при виборах парламенту користувалися в селі тільки фригольдери з річним доходом 40 шил а в місті - вузьке коло повноправних міських корпорацій, а в інших випадках - платники податків. Точно так само незмінною залишалася система правосуддя й судочинства з її дорожнечею, підкупом і залицяльником, так само як і повністю архаїзована система права, до крайності заплутана й до того ж фіксована на чужоземній мові - на латині. Перемога в першій громадянській війні й поразка монархії стимулювали відокремлення різних ідейних і політичних плинів у колах парламентських прихильників. Згідно індепенденської ідеології, воля совісті вважалася природним правом людини, таким же, як взагалі воля думки; парламент же повинен був тільки очолювати систему незалежних і вільних громад, які вирішували б справи представницьким чином. Перемога над королем викликала ріст авторитету армії олівера кромвеля, до якої населення вже безпосередньо зверталося з петиціями, скаргами, проханнями, ігноруючи парламент. Король, що втратив владу у свою чергу, з огляду на складну обстановку в країні, а також сподіваючись на порятунок, затягував ці переговори й намагався ні в чому не поступатися. На зборах армії сформувався особливий орган - рада армії, що займався не тільки військовими справами, але й поступово ставав інститутом державного керування. Виконавча влада була формально вручена обраному парламентом строком на 1 рік державній раді, але з 41 її члена тільки 11 не були одночасно членами парламенту.

Доти поки парламент займався питанням про заміну церковного шлюбу цивільним або планував судову реформу, його ще терпіли, але, коли він замахнувся на церковну десятину терпінню офіцерської верхівки прийшов кінець. Кромвель був головнокомандуючим армії й флоту, він контролював фінанси й суд, керував зовнішньою політикою й у перервах між сесіями парламенту видавав ордонанси, що мали силу закону.

Ці переговори монархом, що повністю себе дискредитував, пожвавили крайні настрої в армії, де був сильний вплив левелерів, і привели до загострення відносин з парламентом (рух в армії, цілями якого були покарання короля й остаточне скинення монархії). У спробі зіштовхнути між собою дві основні групи своїх супротивників - левелерів й індепендентів - парламент випускає з лондонської в язниці тауэр лідера левелерів джона лільберна в надії, що він покритикує дії індепендентської армійської верхівки й тим самим внесе розкол у ряди опонентів пресвітеріан. 1 січня 1649 року своїм рішенням вона оголошує короля головним винуватцем громадянської війни проти парламенту, союзником ірландців і шотландців у боротьбі з англійською державою. Більшість членів трибуналу під усякими приводами ухилялися від засідань, тому парламент, з огляду на ситуацію й особистість обвинувачуваного й передбачаючи такі наслідки, у своєму акті записав, що парламент буде правочинний прийняти рішення навіть при наявності 20 його членів. Хоча в документах державна рада виглядала лише виконавчим органом парламенту, у дійсності він зайняв значно більш високе положення й під час їхнього спільного існування скоріше він переважав над парламентом, що слухняно виконував всі його рішення, чим навпаки.

Така ситуація не могла не викликати негативну реакцію з боку комонерів, але, як не дивно, протягом періоду їхньої загальної дії, позиції ради й палати громад набагато частіше збігалися, чим входили в протиріччя. Перед нею стояли важкі завдання, які повинні були вирішуватися в обстановці сильного занепаду й розладу господарської діяльності, всі протиріччя, що загострюються усередині них, і цілого ряду серйозних небезпек, що грозили молодій буржуазній державі ззовні. Щоб зміцнити новий політичний лад, треба було захистити його від замахів з боку старих, позбавленних влади феодальних сил, що діяли усередині країни й поза її межами.

Левелери були ідеологами революційної дрібної буржуазії й відстоювали принципи буржуазної демократії, відбиваючи щодо цього інтереси широких мас англійського народу.

У своїх численних памфлетах і програмних документах вони піддали індепендентську республіку різкій критиці, просоченої демократичним радикалізмом і духом народних мас. У цьому документі він з різкою критикою обрушується, насамперед, на державну раду, але в той же час звертається до олдерменів і членів парламенту досить стримано, сподіваючись на те, що вони прислухаються до його слів. Влада в країні остаточно перейшла до комітету безпеки, що представляла раду армії й досить, що зімкнули коло, радикально - індепендентського керівництва. У цих умовах воєначальник і намісник одного з найбільших шотландських військових округів генерал монк із вірними йому військами зробив військовий переворот. Його війська вступили в лондон для встановлення політичного контролю над владою, що розхиталася, а генерал попередньо встановив контакт зі спадкоємцем престолу.

Виникнення партій торуй і вігів кладе дійсний початок буржуазної двохпартійної системи, а в більш вузькому змісті - двом і нині існуючим партіям англії; консервативної (колишні торуй) і ліберальної (колишні віги). Проголошені нею принципи вперше виражали не тільки потреби англії, але й потреби всієї тодішньої європи, історичний розвиток якої вело об єктивно до встановлення буржуазних порядків. У ній уперше з повною виразністю розкрили основні закономірності, властиві всім буржуазним революціям, і перша з них - вузькість історичних завдань буржуазії, обмеженість її революційних можливостей. Прийняті документи обмежували королівську владу й сприяли твердженню конституційної монархії - тобто верховенство парламенту, що здійснює владу в країні разом з королем. Світова історія знає чимало прикладів, коли якесь давно вивчене, знане івідоме всім явище починає висвітлюватися зовсім по - новому, розкриваючи все нові і нові грані, невідомі та небачені раніше.

Лише сьогодні в роки незалежної україни відкрилася змога принципово по - новому осмислити цю подію, її грандіозність та неадекватність з усіх ракурсів, а особливо релігійний фактор як основоположний для її розгортання. На жаль, в сучасній українській історіографії ця проблема розроблена ще мало і недостатньо, а тому вона є актуальною для вивчення та всестороннього осмислення її ролі як в історії англії, так і в історії всього західноєвропейського світу.

Англійська революція середини xvii століття була найважливішою подією нової історії людства, адже вона заклала підвалини для побудови нових суспільств, основаних на головних цінностях капіталізму - приватній власності та демократичних правах і свободах, стала визначальною для зростання економічної потужності англії в майбутньому, а тому вивчення особливостей її історичного розвитку не втрачає своєї актуальності і зараз. Звичайно ж, в першу чергу були опрацьовані та вивчені загально історичні джерела - посібники та підручники з всесвітньої історії, такі як нова історія в 24 томах московського видання 12 - томна всесвітня історія мінського видання, 2 - томне київське видання з всесвітньої історії, посібники з історії дипломатії та міжнародних відносин, авторські монографії та твори із всесвітньої історії. Слід сказати, що в сучасній україні ця тема майже не аналізувалася з часів союзу, лише запорізькому університеті з ініціативи відомих істориків бутромеєва, бірюльова та давлетова були спроби провести ґрунтовні дослідження цього питання. і, звичайно ж, було використано чимало праць та досліджень зарубіжних істориків, в основному англійських, причому як сучасних, так і колишніх - мортона, тревельяна, вільямса, хілла, гардінера та інших. Отож воно стане в пригоді студентам, аспірантам, викладачам при вивченні даної теми, а також хорошим джерелом при написанні певних різнорівневих робіт. Апробація дослідження відбулась на щорічній звітній науково - практичній конференції викладачів, аспірантів, магістрів рівненського державного гуманітарного університету у лютому 2014 року.

У даній статті будуть докладно розглянуті процеси, що відбуваються в англійському суспільстві сімнадцятого століття, і сукупність причин, що призвели країну на нову ідеологічну платформу.

Саме з цієї причини англійську революцію можна назвати першою у низці потрясінь європейського масштабу, дозволили цій країні стати прообразом бунтівної франції. Революція отримала велику порцію консерватизму в її ході, що привнесло в характер громадського руху певну незавершеність і вагомі відмінності від звичайного бунту.

Вони себе називали пуританами, були противниками абсолютизму, виступали за очищення англіканської церкви, за прогресивні перетворення для завершення реформ і створення незалежної від короля нової церкви.

Революція готувалася за двадцять років до головних подій, коли з’явилася основна частина програми, підготовленої парламентом, в якій були перераховані положення державних і правових реформ. Парламент у цій петиції спирався на велику хартію вольностей, вимагаючи відмови від примусу платити податки до королівської скарбниці, якщо на те немає акту згоди парламенту.

У 1641 році був підписаний трирічний акт, в якому стверджувалося право парламенту скликатися один раз у три роки навіть без згоди на те самого короля, якого могли замінити будь - які шерифи і пери.

Наступні два акта 1641 року обмежували владу таємної ради в сфері судочинства, вимагали знищення надзвичайних трибуналів (високої комісії і зоряної палати). П’ятдесят дев’ять найсміливіших, які прийшли в зал суду, визнали короля винним в тому, що він розв’язав війну проти власного народу (включаючи шотландців) і парламенту.