контрольне читання мовчки 4 клас

контрольне читання мовчки 4 клас

А від того, що насіння досить сильно тріщить, коли вони його розлущують, то таке враження, що це дівчата в червоних блузках та чорних шапочках сидять на вечорницях і лузають насіння. Малюки сіренькими клубочками тихесенько лежать, знаючи, мабуть, що будь - яка зайчиха, пробігаючи поряд, обов’язково їх нагодує, бо у зайців немає поділу на своїх і чужих дітей. А катруся вилізла на сидіння, яке тато підкрутив спеціально для неї, стиснула ручками кермо і поглядом тріумфатора обвела всіх навколо б катруся продовжувала падати.

Вона набивала синці й здирала лікті та коліна, доки не навчилася тримати кермо у правильному напрямку і не перехилятися набік в з того великого дня вона майже не злізала зі свого залізного друга. Джміль ніби відчуває це, виймає хоботок і передніми кошлатими лапками здійснює якийсь обряд — наче б ритуальний танець, сплітаючи й розплітаючи їх, описуючи кола й проводячи по лапках тонким зігнутим хоботком. А катруся вилізла на сидіння, яке тато підкрутив спеціально для неї, стиснула ручками кермо і поглядом тріумфатора обвела всіх навколо б катруся продовжувала падати.

Дев’ятикласники під час першого прослуховування тексту диктанту сприймають його зміст, звертають увагу на наявність вивчених пунктограм, визначають слова, значення яких не зрозуміли у процесі сприймання. «хоча в січі, — розповідає один із сучасників, — жили люди різного стану, але там панувала така чесність і безпека, що можна було на вулиці залишити свої гроші, не боячись, що їх украдуть. Вона є всюди там, де гомонить наша рідна українська мова й пісня, всюди там, де люди пам’ятають про спільну минулу долю й недолю, всюди там, де люди бережуть давній український звичай, усюди там, де люди хочуть свобідного українського життя. Від швидкої річки попраду і болотяного вепру простягається україна по далекий, рудими степами оточений каспій, від гарячого угорського низу й лісових верхів карпат аж поза рибний дін, від темних борів біловезької пущі аж по вічно кригою скутий кавказ, від бездонних боліт полісся до сонячних берегів чорного моря. є в карпатських горах згорена лемківщина, бідна бойківщина і бадьора гуцульщина; є під карпатами багате на сіль і нафту підгір’я, де лежать старі українські княжі міста перемишль і галич; є розточчя зі славним львовом, нещасна холмщина з холмом; є лісове підлясся з міцним берестом, є болотяне полісся з пинськом і мозирем; є стара волинь з володимиром. і кременцем, луцьком і житомиром; є родюче поділля з терно - полем, кам’янцем і могилевом; є багата на садовину бесарабія; є вкрита старими городищами й могилами київщина з золотоверхим києвом, гетьманським чигирином та святою кожному з нас. А український народ останню, кров’ю прикипілу сорочку для них з плеча здіймає, останню ложку страви їм віддає, сам з голоду й холоду гине або йде в далеку чужину шукати долі. Спробуйте передати почуття героя; відчай, несподівану радість, нервовий поспіх під час списування, сумніви щодо написаного, напружене очікування результату тощо. Коли, нарешті, прийшом олександр володимирович з величезною різнокольоровою купою зошитів, я жадібно уп’явся в нього очима і з нетерпінням почав чекати, що буде далі. Фразеологія”, вміння читати в належному темпі, усвідомлювати основний зміст прочитаного; розвивати логічне мислення, орфографічну й пунктуаційну грамотність, пам’ять, увагу.

З’ясувати рівень здобутих учнями комунікативних умінь; удосконалювати вміння проводити різні види мовного розбору; розвивати логічне мислення, пам’ять; формувати вміння й навички самостійної роботи.

Оцінити рівень навчальних досягнень семикласників з теми “дієслово як частина мови”; перевірити знання й уміння, необхідні для правильного використання дієслів у мовленні; – розвивальна. А м’яко погойдуючись, як у мрійному вальсі, пишаючись шовком фіранок на вікнах, мерехтячи люстрами, котився він, ніби разок блискучих коралів, і миготів емалевими девізами на боках вагонів. Чули ми тільки, що змолоду цей дивний для нас чоловік навчався в академії, приятелював з рєпіним і куїнджі, а котрась із його ранніх картин нібито навіть відзначена золотою медаллю на виставці в парижі. Золота ера успіху промайнула для художника надто рано, після чого тяжко пережите нещасливе кохання чи й ще якісь житейські незлагоди закинули його в наші краї. і ось уже ми бачимо, як він мандрує звідкись польовою доріжкою в зім’ятому, старому капелюсі, у плащі, скринька з художницьким причандаллям теліпається через плече, а непроникливе, із суворими вусами обличчя його осяває ранкова зоря. А шукає він якихось дивовижних фарб, таких, щоб не вицвітали, не тьмяніли й не блякли від часу, зберігали б вічну свіжість, соковитість, чистоту тонів після дощової райдуги… блукаючи по наших балках, придивлявся він до всього, що там росте, а надто до того, що барвить. А щоб не линяли — для цього нібито треба ще й доброго, якогось особливого, найчистішого воску… так художник опинився на романовій пасіці, де й зародилася в нього думка змалювати його дочку надьку.

Але це буде значно пiзнiше, а спершу, коли художник став з’являтися в наших степах, ніхто й уявлення не мав про його можливості, хоча для нас, дiтлахiв, у його особі справді було щось незвичайне, починаючи з того його забродженого, що аж шумів вiд сягнистої ходи, плаща… i дорослих, i нас, дiтлахiв, не раз обсiдали сумнiви.

В кожному разi після вiдвiдин художника i його приглядань, коли вiн, нахилившись край межi над бур’яниною, довго над нею ворожить та дроби бере, дочуваємо, нiби й бур’яни стають біля нас значні, вже вони не ніщо… набирають ціни.

— хай вiн вам пасiку стереже та на кобзi бринькає… про те, щоб намалювати надьку, спершу не йшлося, бо художник взагалi натуру відбирав суворо, був досить перебiрливий щодо тих, кого вiн волiв би увiчнити на шматинi полотна. Одного разу на храмовому святi озерянська попадя, пишної вроди молодиця, пропонувала йому цiлого червiнця, тiльки щоб змалював її, як є, в дукатах та корсетцi, одначе художник i червiнцем не спокусився, сказавши, що сьогоднi вiн краще безвiдплатно гойдалку малюватиме.

Зате надьку винникiвну, хоча й на маленькiй полотнинцi, вiн вимальовував трохи чи не все лiто, не пропустивши, здається, жодної свiтанкової зорi, згодом у ковельську, коли художник показував у своїй занедбаній комiрчинi надьчин портрет, ми одразу впiзнали її — така була схожість усмiшки й нахилу голови, вроджена грацiознiсть, неповторне сяйво карих очей… — ось моя мадонна, — сказав вiн тодi, добуваючи картину з якогось мотлоху, i враз, як од сонця, стало свiтлiше в його комiрчинi - хижцi, де по кутках висiли тiльки порожні клiтки без птахiв. Бачиш, що нічого, крім немовляти, для неї на світі не існує, але лише це крихітне життя, і вона його мовби чатує, оберігає поглядом від невідомих, нікому не чутних ще небезпек, що, може, тільки вона їх передчуває материнським інстинктом… малювати заходився вранці - рано. Тільки зазоріє — уже художник велить надьці вийти, поставить її лицем до палаючого крайнеба, налаштує мольберт і пензликом торк, торк у той бік, де зоря, і одразу ж цвіт од неї — на полотно. Зовсім недовго працює художник, бо ще сонце й росу не спило — вже в нього скінчився сеанс, іди собі, надько, гуляй до завтрашньої зорі… місячне марево художник також ще й досі ловив, та все ж найбільше душі він докладав, щоб змалювати надьку з дитям, вважаючи, що нічого вищого й достойнішого в житті для митця нема, як відтворити красу материнства… жодного схід - сонця художник наш не проспав, така натура. Сівши на призьбі, неквапом гомонять про дивовижно мудрий устрій життя, про закони й звичаї створінь, мудрують, чому іноді бджоли пускаються в танець біля вулика після польоту і що означає той їхній танок. А за пазухою — закутана в ганчірочку ота безсмертна його картина, що й серед снігів не втратила свіжості барв, — тільки на вустах зображеної замість посмішки з’явилася скорбота, а на щоці велика, наче жива сльоза. Поверхи, а бiля виходу з галереї було виставлено ще й спеціальну команду автоматникiв, котрi мали стрiляти по кожному, хто спробував би вихоплювати картини з вогню… для чого був потрiбен цей підпал, цей з усiх поглядiв безглуздий акт вандалізму.

У реченні з останнього абзацу чи, може, якраз у полум’ї мали зникнути слiди злочинiв ще ранiших, сваволя грабiжникiв вищих, якi, ще заздалегідь пограбувавши галерею, найцiннiшi експонати встигли - таки вiдправити на захід.