основні розділи екологія

основні розділи екологія

Екологія - у науковому розумінні розділ біології, що вивчає взаємовідношення живих істот та їх сукупностей між собою і з навколишнім середовищем, структурно - функціональні властивості екологічних систем, їхню історію формування, еволюцію, корисні для людини функції та можливості їх розумного використання. Дуже широким є спектр підрозділів екології, в котрі входять спеціалізовані екологічні науки в залежності від об єкта та предмета дослідження, а також їх визначення. Екологія - частина біології, що вивчає відносини організмів (особин, популяцій, біоценозів тощо) між собою та навколишнім середовищем, називається біоекологією. До складу біоекології включається екологія особин (аутоекологія), популяцій (популяційна екологія, демекологія) та спільнот (синекологія), біогеоценологія та біосферологія. Це пов язано з тим, що рівнем організації живого, на якому можливе вивчення взаємодії з відсталим середовищем, вважають популяцію організмів певного виду.

Якщо на ньому по вертикалі відкладати фізіологічну активність особини (швидкість росту, розмноження тощо), а по горизонталі значення довільного з важливих чинників (температуру, вологість чи інші), то легко виявити зону оптимуму інтервал сприятливих (оптимальних) значень цього чинника. Поза зоною нормальної життєдіяльності лежить зона песимуму, де активність більшою або меншою мірою пригнічується (припиняється розмноження, гальмується ріст тощо). Вивчення реакцій особин на всі чинники впливу та вміле використання цієї інформації є важливим завданням аутоекології та інших наук (фізіології рослин, тварин тощо). Він встановив, що результуючу витривалість особини визначає найслабша ланка її потреб, тобто той чинник, значення якого потрапляє у зону пригнічення або й смерті. Насправді завжди спостерігаються більші чи менші зміни у часі різноманітних чинників середовища, тому слід враховувати можливість їх взаємного впливу (тобто рахуватися з існуванням четвертого закону і висновками з нього). Правильне і своєчасне визначення лімітуючого чинника надзвичайно важливе для складання точного екологічного прогнозу, для своєчасного уникнення проблем. Закон рівнозначності чинників середовища стверджує, що всі життєво необхідні екочинники однаково важливі, не можна обминати чи ігнорувати жодного з них. Згідно з цим законом, фізіологічна активність особини (наприклад, результуючий врожай на полі) залежить не лише від одного (навіть і лімітуючого чинника), а від повної сукупності всіх екологічних чинників одночасно. Це означає, що відбувається своєрідна комбінація впливів, що істотно ускладнює роботу науковців, змушує їх виконувати щораз точніші досліди й широко залучати математичні методи та комп ютери.

Дослідження свідчать, що ефективність впливу кожного окремого екочинника (його “вага” або коефіцієнт дії) неоднакова і її можна визначити дослідним способом. Особливо ретельно і точно досліджено вплив чинників на врожайність, бо крім основних чинників (температура, освітлення, опади, вміст у ґрунті азоту, фосфору і калію) враховувалися додаткові (наприклад, наявність мікроелементів живлення, кількості шкідливих сполук тощо). Одночасність і спільність дії екочинників, змінність потреб рослини на різних стадіях її розвитку зумовлюють існування певної найефективнішої кількості життєво необхідних речовин у ґрунті. Наприклад, визначено гранично допустимі концентрації для сотень окремих шкідливих речовин (хоч у побуті людина стикається з тисячами потенційних отрут, а на виробництві з десятками тисяч). Оскільки ці речовини одночасно порушують нормальну роботу датчиків, які мають сигналізувати про брак води у наших клітинах, то стають зрозумілими втрата свідомості і смерть здорових юнаків і дівчат після кількох годин енергійних танців. Цей закон стверджує, що будь - яка система (від бактерії чи рослини аж до величезного лану) з максимальною ефективністю діє (функціонує) у певних просторових та часових межах, за певних її розмірів та інших характеристик. То воднораз буря “викошує” величезні площі штучного лісу, то шкідники встигають з їсти майже все, що висаджено на полі, до того, як людина помітить небезпеку.

Демекологія, або популяційна екологія, вивчає умови формування, структуру і динаміку розвитку популяцій окремих видів, а точніше, внутрівидових угруповань, які й називають популяціями.

її завдання - дослідження морфологічних особливостей популяцій, їх вікового складу, чисельності та густоти, народжуваності і смертності, поширення і характеру розселення організмів, вивчення внутрішньовидових і міжвидових стосунків у популяції. Цей розділ екології має велике теоретичне і практичне значення, особливо для використання її для охорони видів, регулювання їх чисельності та динаміки (рибальство, мисливство тощо). Розвиток популяційної екології сьогодні пов язаний із новими теоріями флуктуацій, генетичними і біогеоценотичними особливостями розвитку популяцій, вивченням їх енергетичного потенціалу.

Для демографів популяцією є певна чисельність мешканців якогось краю, для біолога - заселення території якимось видом, або ж організми, які спільно заселяють конкретний простір, або ж група особин, об єднана певними часово - просторовими межами.

В цьому випадку дослідник сам визначає межі вивчення популяції (популяція щура в умовах багатоповерхової забудови, популяція гриба борошниста роса в умовах міських вуличних посадок тощо). Вона стосується структури популяції, зв язків її з іншими популяціями в біоценозі чи місця популяції в біогеоценозі з його кругообігом речовин і енергії. Отже, популяція - це сукупність особин одного виду, які відтворюють себе протягом великої кількості поколінь і тривалий час займають певну територію, функціонуючи і розвиваючись в одному або в ряді біоценозів. Популяція - елементарна еволюційна одиниця, екологічною ознакою якої є щільність, розподіл особин за віком і статтю, характер розміщення в межах екосистеми чи угруповання, тип росту та ін. В біоценозах популяція може мати становище ценопопуляції (сукупність особин одного виду в межах угруповання), поліценотичної популяції (популяції тварин, які переходять з одного біоценозу в інший), інвазійної популяції (популяція, яка нападає на популяції інших організмів. Якщо навіть взяти будь - яку з них, наприклад, лісову зону, що займає невелику частину нашої країни, то стане зрозумілим, що і цей простір, у свою чергу, з екологічної точки зору далеко не однорідний. У межах кожної зони можна зустріти більш - менш великі однорідні ділянки території, подібні щодо клімату, рельєфу, ґрунтів, рослинного та тваринного світу.

До біотопу зазвичай належить та чи інша кількість видових популяцій, які знаходять тут достатньо сприятливі умови для свого постійного або сезонного існування. Таким чином, до однієї території належить складний комплекс видових популяцій та екологічного середовища, які не просто механічно співіснують, а певним чином узгоджено функціонують, утворюючи біоценоз. Біогеоценологія зародилася в надрах геоботаніки, але згодом розвивалася на стику біологічної та географічної наук, відображаючи комплексний рівень вивчення живої природи.

Дослідження взаємозв язків і взаємодій як між сусідніми, так і між більш віддаленими біогеоценозами, що забезпечують єдність біогеосфери і її великих частин. Пізнання природних зв язків та взаємодій між живими і відсталими компонентами біогеоценозів і їх причинно - наслідковими відносинами дозволяють достовірно прогнозувати наслідки стихійного і антропогенного впливу на хід склалися процесів і структуру біогеоценозів. Наслідки стихійного і антропогенного вплив на хід природних процесів можна достовірно спрогнозувати, знаючи природні зв язки і взаємодії між компонентами біогеоценозів і їх причинно - наслідкові відносини.

Вперше термін біосфера - сфера життя - був використаний австрійським вченим - геологом едуардом зюссом (найвизначніша праця лице землі про розвиток земної кори) ще в минулому столітті (1875). Біосфера в сучасному розумінні - це глобальна відкрита система зі своїм входом (потік сонячної енергії, який надходить з космосу) і виходом (утворені в процесі життєдіяльності організмів речовини, які із - за різних причин випали із біологічного кругообігу, так званий вихід в геологію - кам яне вугілля, нафта, осадові породи тощо). Такий підхід дає підстави вважати біосферу централізованою кібернетичною системою, оскільки в ній один елемент (підсистема) - живі організми - відіграє домінуючу, центральну роль у функціонуванні системи в цілому.

Характерна особливість біосфери як плівки життя - це її гетерогенність, мозаїчність, причому кожна окрема однорідна ділянка (біогеоценоз, екосистема) здатна до саморегуляції і повного самовідновлення біоти.

Можна зробити висновки, що розподіл екологічного знання здійснюється за принципом вивчення взаємин екосистем різного рівня - починаючи з організмового - з довкіллям. демекологія (екологія популяцій чи видів) - наука про взаємини популяцій чи видів із довкіллям з врахуванням внутрішньопопуляційних та внутрішньовидових процесів; - синекологія - наука про взаємини спільнот живих організмів (ценозів. Згодом біологічним терміном екологія почали користуватися представники різних галузей знань, він став широко і не завжди правильно вживатися в наукових, промислових та побутових сферах. Поняття екологія в науково - популярній та публіцистичній літературі часто ототожнюють з поняттям навколишнє середовище, внаслідок чого з являються такі беззмістовні словосполучення як погана екологія, забруднена екологія, загазована екологія тощо. Багато суперечок у наукових колах викликає сучасна тенденція до перенесення понятійного апарату, законів і правил екології з біологічної сфери знань у соціальну сферу.

Екологія - це наука про взаємодію тварин, рослин та мікроорганізмів між собою і з оточуючим їх неживим середовищем, про структуру і функціонування надорганізмових систем, та про зв язки в цих системах. Предметом вивчення екології є умови й закономірності існування, формування і функціонування біологічних систем усіх рівнів - від окремого організму до біосфери в цілому, їхні взаємозв язки з зовнішніми умовами середовища, а також загальні закони розвитку екосистем різних ієрархічних рівнів організації. Екологія - один з фундаментальних розділів біології, який є складовою частиною кожного і всіх її таксономічних розділів (зоології, ботаніки, мікробіології тощо), вона ніби пронизує світ живого на різних рівнях. Генному, клітинному, організмовому, популяційному, екосистемному, біосферному; хоча і вивчає переважно біологічні системи від організмового рівня і вище.

У той же час екологія вже вийшла за рамки біології і сформувалася як принципово нова інтегрована дисципліна, що пов язує фізичні та біологічні явища і утворює міст між природничими й суспільними науками.

Межі їхньої стійкості і ставлення до різних екологічних факторів - температури, освітлення, вологості, родючості тощо, а також досліджує дію середовища на морфологію, фізіологію та поведінку організму, розкриває загальні закономірності дії факторів середовища на живі організми.

Демекологія (популяційна екологія) - вивчає біологічну, статеву, вікову, етологічну структуру популяції, описує коливання чисельності популяцій різних видів організмів і встановлює їх причини.

Синекологія (екологія угруповань) - аналізує стосунки між популяціями різних видів організмів, які складають певне угруповання, а також взаємовідносини між угрупованнями та довкіллям. Кожний живий організм або їх сукупність виконують конкретну біологічну функцію, котра починає, завершує або є проміжною ланкою певного природного процесу.

Така узгоджена і взаємопов язана діяльність живих організмів землі у поєднанні з оточуючим їх середовищем та його основними факторами фізичного, хімічного й біологічного характеру створює складну побудову життя в різних його проявах - екологічну систему (екосистему). Вони вивчають механізми руйнування біосфери людиною, способи запобігання цим руйнівним процесам та розробляють принципи раціонального використання природних ресурсів. Прикладна екологія базується перш за все на різних галузях біології - фізіології, генетиці, біофізиці, біохімії, теорії еволюції, але вона також пов язана з іншими природничими й гуманітарними науками - фізикою, хімією, географією, математикою, економікою, соціологією тощо. При функціонуванні промислових підприємств інженерно - технічним працівникам доводиться мати справу не з екологією, а з охороною навколишнього середовища (охороною природи). Згідно з статутом міжнародного союзу охорони природи і природних ресурсів (мсоп - iusn) під охороною природи розуміють систему знань і заходів щодо збереження органічного світу, природного середовища, в якому живе людина, а також відновлюваних природних ресурсів планети.

Таким чином, ця дисципліна є комплексом наукових знань про раціональне природокористування, про стан і прогнозування розвитку екосистем різних ієрархічних рівнів організації, про керування природними системами.

Екологізація різних технічних дисциплін є процесом послідовного впровадження систем технологічних, управлінських та інших рішень, котрі дозволяють підвищити ефективність використання природних ресурсів поряд із поліпшенням або хоча б зі збереженням якості природного середовища (чи життєвого середовища взагалі) на локальному, регіональному та глобальному рівнях. Сучасна прикладна екологія розпалася на низку наукових галузей та дисциплін, котрі є досить далекими від початкового визначення екології як науки про відносини живих організмів між собою та з оточуючим їх середовищем. наука, що вивчає загальні закони функціонування біологічних систем різного ієрархічного рівня; - комплексна наука, що досліджує взаємодію всіх живих істот (включно з людиною) з середовищем їх існування; - область знань, що розглядає сукупність оточуючих предметів та явищ з точки зору живого суб єкта або об єкта, який є центральним у цій сукупності; - об єднуючий елемент всієї розумної діяльності на планеті, що сприяє знаходженню раціональних рішень у процесі господарської діяльності людини, які не завдають збитків природному середовищу, людині як особі, здоров ю та добробуту нинішніх і наступних поколінь людей на землі; - наука про способи раціонального, ефективного й невиснажливого споживання ресурсів біосфери для задоволення потреб людства тепер і в майбутньому.

O дослідження особливостей організації життя; o дослідження становища людини як біологічного виду та людського суспільства в біосфері планети, її зв язків з екосистемами та засобів впливу на них; o створення наукових засад раціонального використання природних ресурсів; o прогнозування змін у природному середовищі під впливом діяльності людини; o розробка теоретичних і практичних засад збереження біосфери як середовища існування людини.

Сучасну екологію можна окреслити терміном мегалогія, тобто велика наука, основу якої складають хімічні, біологічні, фізичні, математичні та гуманітарні науки - право, педагогіка, філософія, політологія, соціологія, культура. Ауто - сам), який вивчає механізми самопристосування - адаптації окремого організму, виду, в тому числі і людини, до чинників навколишнього середовища. Син - разом, з), який вивчає життєдіяльність угрупувань різноманітних видів організмів, їх асоціацій, взаємодій рослин, тварин, мікроорганізмів між собою та з оточуючим їх середовищем. Глобальна екологія вивчає екологію атмосфери, гідросфери і літосфери, включаючи проблеми геоінженерної, геологічної, ландшафтної екології та економіки природокористування. Астробіологи, астроекологи вивчають можливості існування позаземного життя, його розвиток на інших космічних тілах, передусім сонячної системи, космічні фактори, що впливають на життєві процеси і передусім на земну біосферу - електричні, магнітні, електромагнітні, гравітаційні радіоактивні випромінювання. Важливе теоретичне і практичне значення має системна екологія, основу якої складають сучасні методи математики, кібернетики, інформатики, системного аналізу, обробки інформації. Соціальна екологія - один із найбільш розгалужених розділів сучасної екології, що складається з екології людини, медичної екології, техноекології, агроекології, екології транспорту, екології культури, педагогіки, психології, екологічного права. Техноекологія досліджує проблеми впливу виробництв, процесів одержання енергії, промисловості, транспорту, сільського господарства і військової справи на біосферу.

Геоекоінформатика - створює інформаційне забезпечення та автоматизацію всіх видів екологічних досліджень і менеджменту в сфері природокористування та охорони природи, створює інформаційні банки екологічних даних; психоекологія, етнічна екологія, екологія народонаселення - демографічна екологія, екологія космосу, екотехніка - розробляє і здійснює різноманітні біоекологічні проекти - від індивідуальних, ізольованих від навколишнього середовища (мінібіосфер) до глобальних. Математична екологія, разом з біологічною екологією, є структурними розділами сучасної екології і має величезне значення для прогнозування різноманітних подій екологічного характеру.

Важливе значення в налагодженні взаємовідносин між суспільством і природою мають екологічний менеджмент та аудит, внутрішньодержавна і міждержавна або глобальна екологічна політика, основи якої проголошені в декларації про незалежність україни.

Одні значну увагу приділяють гуманітарним, культурним і загально - філософським аспектам, інші - соціальним, біоекологічним, або еколого - економічним, техніко - технологічним сторонам. Сучасна екологія вивчає причини екологічної кризи, екологічних катастроф, надзвичайних ситуацій, корені яких полягають у споживацькому відношенні людини, суспільства до природи.

Для подолання загальносвітової екологічної кризи потрібні нові відношення як окремої людини, так і всього світового суспільства, незалежно від рівня розвитку будь - якої держави, народу, з природою. Вернадського про роль індивідуального розуму людини, колективного або суспільного у подальшому існуванні людства, в складних його стосунках з природою. А в кожній билинці, крихітці життя містяться великі таємниці, несучи і певний економічний зиск і можливо наш порятунок, про що ми поки і не здогадуємося. Сьогодні, коли на всій планеті під впливом людини відбулися помітні зміни як живої, так і неживої природи, дедалі більшого значення набуває гармонійна взаємодія суспільства і природного довкілля, оскільки людина отримує від природи все необхідне для життя. Тому вкрай необхідна не лише чітка стратегія охорони природного середовища та посилення контролю за природокористуванням, але й добре продумана система екологічної освіти й виховання населення. Цьому сприяла необхідність вирішення таких важливих проблем сучасності, як раціональне використання природних ресурсів, профілактика забруднення середовища промисловими відходами та транспортом, запобігання знищенню природних угруповань, збереження генофонду рослинного і тваринного світу.

Екологізація виробництва - один з провідних напрямів науково - технічного прогресу, покликаної не тільки забезпечити узгоджене функціонування природних і технічних систем, а й значно підвищити ефективність останніх. Саме поняття екологія (наука про баланс) у 1866 році ввів видатний німецький біолог ернст геккель і описав екологію як науку про відносини організму з навколишнім зовнішнім світом, куди ми в широкому розумінні можемо включити всі умови існування. Сьогодні екологія, в широкому значенні, визначається як комплексна інтегральна наука, яка досліджує навколишнє середовище (екосферу планети), його вплив на суспільство та зворотну реакцію природи на діяльність людства. Встановлення закономірностей взаємозв язків між організмами, їхніми угрупованнями та умовами довкілля; дослідження структури та функціонування угруповань організмів; розробка методів визначення екологічного стану природних і штучних угруповань; спостереження за змінами в окремих екосистемах та біосфері в цілому, прогнозування їхніх наслідків; створення бази даних та розроблення рекомендацій для екологічно безпечного планування господарської і соціальної діяльності людини; застосування екологічних знань у справі охорони навколишнього середовища та раціонального використання природних ресурсів. Об єкти дослідження в екології - організми, тіла і речовини - матеріальні, а процеси з їх участю підкоряються законам фізики, хімії, біології та інших природничих наук. Біологія займається рівнями 4 - 14; хімія - насамперед рівнями 2 - 4, але її застосування поширюються на інтервал 5 - 18; найзагальніші закони фізики стосуються всіх рівнів, хоча максимальна активність цієї науки спостерігається на обох кінцях цього ряду (1 - 4 і 14 - 20); у наш час екологія торкається насамперед рівнів 10 - 15, але в майбутньому, кооперуючись з іншими науками, може поширити свою увагу як на вищі (16, 17), так і на нижчі (6 - 9). іншими словами, - екологія вивчає сукупність живих організмів, які взаємодіють між собою, утворюючи із оточуючим середовищем певну єдність (тобто систему), в межах якої здійснюється процес трансформації енергії й органічної речовини.

З виходом екології на глобальний - біосферний рівень, унаслідок появи нових практичних потреб, обумовлених розвитком технологій, йдеться про інтеграцію та диференціацію екологічних знань. Одні автори приділяють більше уваги загально - філософським і культурним аспектам, другі - соціальним, треті - еколого - економічним, четверті - біоекологічній деталізації. Як міждисциплінарна наука екологія взяла на озброєння всі методи теорії систем та на цій основі опинилася на перехресті біологічних та гуманітарних наук. При цьому екологія залишилася точною біологічною наукою в тому розумінні, що вона досліджує живі об єкти та їх сукупність, але вона стала й гуманітарною наукою, тому що визначає місце людини в природі, формує її світогляд та сприяє оптимізації розвитку соціальних та виробничих процесів. Синекологія (екологію угруповань) аналізує стосунки між особинами, що належать до різних видів даного угруповання організмів, а також між ними і оточуючим середовищем. Первісна людина померла б з голоду без необхідних їй знань про поведінку й особливості дичини, якби не мала отриманого від предків і набутого самостійно досвіду взаємовідносин з довкіллям. ) є чимало цікавих даних про вплив на рослини і тварини кліматичних змін, про особливості відомих їм живих істот, ознаки пристосування до умов середовища проживання тощо. Період аутекології (екології особини), виявлення закономірностей у відношеннях тварин і рослин до різноманітних абіотичних факторів, внутрішніх екологічних досліджень та визначення екосистем. Вчені сперлися на всю могутність наукового методу досліджень, додавши до загального ознайомлення і спостережень обмірковані наперед порівняно точні досліди з вартими довіри результатами (наприклад, про вплив мінеральних добрив на ріст рослин і кінцевий урожай). Протягом xix та початку xx століття розвиток спеціальних аналітичних наук сприяв накопиченню фактичних даних, без яких було б неможливим формування екології як сучасної синтетичної науки.

Екологи привернули загальну увагу під час своїх перших спроб захистити природу, створити заповідники і національні парки для порятунку тих рослин і тварин, яким загрожувало зникнення, їм таки дещо вдалося, адже з явилися не лише перші заповідники, а й закони чи правила щодо рибальства і полювання. Цей етап був порівняно короткочасним і стосувався дослідження великих груп організмів (популяцій та їх об єднань) під кутом аналізу взаємодії окремих особин і популяцій різних видів істот між собою - популяційна екологія (синекологія) - вчення про взаємодію популяцій між собою і найближчим довкіллям. Панують уявлення про переважання рівноваги у природі, пріоритет конкурентних відносин, прикладом є проблема взаємовпливу хижаків та їхньої здобичі, видів - продуцентів (трави, водоростей тощо) і видів - споживачів (комах, тварин, риб тощо). Вперше екологи дістали змогу виконувати теоретичне моделювання розвитку подій у живому довкіллі, робити передбачення (на жаль, надто спрощені й не досить точні). дотепер, мегаекологічний) домінуючим стало уявлення (сучасна парадигма) про пов язаність усього з усім, необхідність одночасного і якнайточнішого врахування взаємодії між собою та з речовинним довкіллям усіх видів і варіантів живого довкілля, як і змін природного середовища. Стає зрозумілим постійність порушення природної рівноваги, екосистеми вивчаються у їх розвитку; відмова від конкуренції, як основного фактору формування угрупувань; становлення істинного системного підходу до вивчення екологічних об єктів. Якби князівські, панські і шляхетські гони боброві давні спадкові були в іншого сусіда в маєтку, то цей власник, у чиїй землі вони будуть, не повинен сам і люди його старовинного поля доорювати до лігва так далеко, наскільки палицею можна кинути, так само сіножаті підкошувати і лози прочищати.

Цікаво, що опис природи україни, в якому викладено багато міркувань екологічного характеру, залишили після себе і француз де боплан (1600 - 1673) у праці опис україни і росіянин о. У той період, коли наукова громадськість вже була підготовлена до цілісного бачення природи, він своєчасно запропонував вчення про біосферу як про одну з оболонок землі, що визначається присутністю живої речовини.

Лісова типологія (алексєєв, погребняк, воробйов, остапенко, м якушко, герушинський, молотков, пастернак, парпан, гаврусевич); лісова фітоценологія (травлєєв, шеляг - сосонко, гончар); фітоценологія альпійських лук (малиновський); міська фітоценологія (соломаха); криптоіндикація (кондратюк); біогеоценологія (голубець); созологія (стойко); степове лісорозведення (висоцький, бельгардт, травлєєв); фітомеліорація (б яллович, лаптєв, кучерявий); раціональне лісокористування (генсірук); дослідження штучних лісів україни (белгардт); екологія залізобактерій, алелопатія (холодний); дендрохронологія (коліщук) та ін. В повоєнний період велика увага українських екологів була спрямована на вивчення техногенних і урбогенних впливів на природні екосистеми (ількун, тарабрін, кондратюк, кучерявий). Екологи україни зробили вагомий внесок у розробку методів оцінки рівня радіоактивного забруднення великих територій та обґрунтування заходів зниження екологічних збитків від наслідків аварії на чорнобильській аес. Українським екологам завжди був притаманний інтерес до філософських проблем, що виникають при аналізі системи людина - природне середовище, - тут відомі праці борейка. Враховуючи розмаїття в україні ландшафтних зон і екосистем - морських, гірських, степових, лісових, болотних - і одночасний вплив на них сучасного антропогенного середовища - техногенного й урбогенного, виникає потреба розробки науково обґрунтованих засад соціально - екологічної політики, залучення широкого кола науковців, практиків і громадськості до її реалізації. Вперше науковий осередок екологічних досліджень в україні створено в 1930 році при інституті зоології та ботаніки харківського державного університету.

Серед відомих учених цього осередку – володимир воло¬димирович станчинський (1882 - 1942), еколог і зоолог, орніто¬лог, член екологічного товариства сша (з 1924 р. З 1929 року працював замісником директора з наукової частини заповідника асканія - нова, в 1929–1933 роках завідував кафедрою зоології хребетних харків¬ського держуніверситету.

Теоретична (фундаментальна, загальна) екологія досліджує загальні закономірності взаємозв’язків організмів між собою та довкіллям і містить такі напрямки.

Практична (прикладна) екологія вивчає соціально - еко¬номічні фактори впливу людини на довкілля (національна екопо¬літика, екологічний менеджмент, екологічна освіта тощо). Аутекологія (факторна екологія) демекологія (популяційна екологія) синекологія (біоценологія) біогеоценологія (екосистемологія) біосферологія (глобальна екологія) отже, екологія ґрунтується на досягненнях як біологічних наук. Розробка загальної теорії структури і функціонування (усталеності) екологічних систем; вивчення екологічних механізмів адаптації до навколишнього середовища; дослідження регуляції чисельності популяцій; вивчення біологічного різноманіття та механізмів його підтримки; моделювання стану екосистем і глобальних біосферних процесів. Прогно¬зування й оцінка можливих негативних наслідків у довкіллі, спричинених діяльністю людини; поліпшення якості навко¬лишнього природного середовища; зберігання, відтворення та раціональне використання природних ресурсів; віднов¬лення порушених природних систем, збереження еталонних (чистих) ділянок біосфери; оптимізація інженерних, сільсько¬господарських, організаційно - правових, соціальних та інших рішень для уможливлення екологічно безпечного розвитку.

Особливого значення у зборі інформації про стан біосфери та її окремих складових сьогодні набув еколо¬гічний моніторинг (у тому числі й космічний) - система режимних довгострокових спостережень за станом довкілля. Екологія широко застосовує метод експерименту як польового, так і лабораторного - до екосистеми вноситься змінна (при багатофакторних експериментах змінюється значення одразу кількох факторів), і через деякий час оцінюють стан екосистеми та порівнюють із контролем. ідження екології особин (аутекологія) іноді близькі vi у галузі фізіології або біогеографії, то вивчення ляцій, біоценозів і екосистем належить суто до екології. Цьому треба пам ятати, що екосистеми володіють джентними властивостями, тобто новими, унікальними гивостями, що виникають у результаті взаємодії її онентів. Му коралових рифів з ефективним механізмом колообігу гнтів живлення, що дозволяє цій системі підтримувати високу продуктивність у водах з дуже низьким вмістом цих гнтів. Так, подвоєння в атмосфері вмісту оксиду нітрогену (n20) може підвищити температуру на 0, 7°с, метану (сн4) - на 0, 4°с, зторхлорметанів, фреонів (срсіз, ср2сі2) - на 0, 8°с. Як свідчать зрахунки, підвищення середньої річної температури землі 2, 5°с викличе зміни таких критично важливих змінних личин, як опади, вітер, шар хмар, а також розміри лярних крижаних шапок. Внутрішні райони континентів ануть сухішими, а узбережжя вологішими, зими коротшими й теплішими, а літо - тривалішим і жаркішим, сновні кліматичні зони в північній півкулі змістяться на івніч приблизно на 400 км. Необхідна для життя на землі енергія сонця надходить у вигляді різних випромінювань, серед яких ультрафіолетове (уф) випромінювання має найбільшу енергію та високу фізіологічну активність (може призводити до розриву молекул білків, мутацій тощо). Надзвичайно шкідливі для життя, навіть смертельні, два і лі і уф - променів - уф - в і уф - с діапазонів із довжинами хвиль 315 - 280 нм і менше 280 нм відповідно. Крутцен) останнім часом озоновий атмосфери зазнає руйнування, внаслідок взаємодії га озону з синтезованими людством хімічними сполуками, відомими під назвою фреони або хлорфторвуглеводні. Особливо небезпечні фреони (срсіз - 11, с2рс1 - фреон 12, ср2с1вг - галон 1211), які широко звують у техніці та побуті як холодоагенти, розпорошувачі в аерозольних упаковках тощо. Перевищило 1, 4 млн т за ід дією уф - випромінювання фреони розкладаються з їням атомарного хлору, який є ефективним каталізі розщеплення озону на оксиген. З метою запобігання подальшому руйнуванню озонового шару атмосфери уряди багатьох країн підписали в 1985 році у відні (австрія) конвенцію про охорону атмосферного озону, а з 1 січня 1987 року 56 країн підписали монреальський протокол про скорочення виробництва фреонів та інших речовин, що руйнують озоновий шар. Виконуючи ці угоди, до 1996 року промислово розвинені країни повністю припинили виробництво фреонів, які руйнують озоновий шар, галонів та тетрахлориду карбону.

Україна не мала власного виробництва фреонів, однак використовувала їх, тому до віденської конвенції приєдналась у пункті про заборону використання фреонів. Причина їх утворення - оксиди сульфуру і нітрогену, які потрапляють в атмосферу, окиснюються і, сполучаючись з водою, утворюють туманоподібні краплини сульфатної та нітратної кислот, котрі, переносячися вітрами на значні відстані, згодом випадають з опадами, що мають кислу реакцію. • ослаблення та знищення лісів (особливо чутливі до дії кислотних дощів кедр, бук, тис), що в гірських районах зумовлює збільшення зсувів і селів; невпинно зростає чисельність людства (сьогодні на земілі проживає 6 млрд. Т гірських порід з земних надр, людство тисячами свердловин, шахт, різних гірських вирубок порушує земну поверхню, послаблює міцність верхньої частини земної кори й до невпізнання змінює її вигляд кар єрами, териконами, горами відвальних порід, полями зрошення, звалищами.

Якщо так триватиме й надалі, це неминуче призведе до переростання екологічної кризи в екологічну катастрофу, що може поставити під загрозу існування людської цивілізації. Екологічний фактор – це будь - який елемент середовища, здатний виявляти прямий чи опосередкований вплив на живі організми протягом хоча б однієї фази їх розвитку.

^ абіотичні фактори – це властивості неживої природи, які прямо чи опосередковано впливають на живі організми, тобто сукупність кліматичних, едафічних (ґрунтових), а також топографічних (особливості місцевості) факторів. ^ антропогенні фактори – це форми діяльності людського суспільства, які призводять до зміни природи як середовища життя інших видів чи безпосередньо відображаються на їхньому житті. Розділ вивчає взаємовідношення людей, громадських організацій, окремих соціальних одиниць, сім’ї та інших осередків суспільства між собою і з навколишнім природним середовищем, включаючи двосторонній зв’язок. Впливом людини на природні системи; розвитком промисловості; сільського та комунального господарства; аналізом та оцінкою екологічної ситуації в різних областях; розробка і впровадження передових технологій на виробництві та промисловості; винахід сучасних механізмів захисту природи; та багато інших аспектів, які характеризують даний розділ. Закономірності взаємодії природи і техніки; захист природного середовища; розробка стратегії екологічної безпек;, контроль відповідності технологічних процесів і об’єктів відповідним вимогам; завдання регламентації екологічної безпеки на виробництві, при освоєнні нових територій; зведення і будівництво господарських і промислових об’єктів; моніторинг техногенного навантаження; екологізація всіх технологічних процесів; розробка і впровадження безвідходних і маловідходних технологій, екологічно чистих і безпечних матеріалів і продуктів. Розділ присвячений вивченню виникнення хвороб людини, тварин і рослин, в тому числі не властивих, хронічних і гострих, які з’явилися в результаті техногенного навантаження на навколишнє середовище.

У ході розвитку людського суспільства науки виникають, сягають своїх вершин, зливаються з іншими науками, а то й геть втрачають свою актуальність, виконавши свою роль. хімія та ядерна фізика, то на сучасному етапі лідером стала екологія, яка перетворилась з суто біологічної дисципліни на науку про стратегію і тактику виживання людства. її мета - на основі спеціальних аналітичних наукових дисциплін дати загальну картину структури і функціонування природи та визначити місце і роль людини в природних процесах. існування живої природи на нашій планеті та процвітання людського суспільства залежать від того, наскільки об єктивно та своєчасно будуть розкриті закономірності існування біосфери та розроблена стратегія дій людини щодо природи.

) одним з перших почав розглядати екологію як міждисциплінарну науку, що досліджує складні системи у природі та суспільстві, тобто вивчає місце людського суспільства щодо природного середовища. Але вона стала і гуманітарною наукою, бо визначає місце людини в природі, формує її світогляд та сприяє оптимізації розвитку соціальних та виробничих процесів. На перших етапах розвитку людства його вплив на природне середовище був незначним, а виробнича діяльність спиралась на природні сили навколишнього середовища (енергія води, вітру, викопні ресурси). В умовах холодної війни екологічна криза та екологічні проблеми розглядались не як наслідки технічного прогресу, а як наслідок капіталістичного чи соціального способів господарювання. Екологія виникла як суто біологічна наука, але в наш час вона трансформувалася і стала наукою про структуру та функцію природи в цілому, наукою про біосферу, наукою, що вивчає місце людини на нашій планеті, оптимізацію взаємин людини з довкіллям.