мова єднання мінус
Iдея народилася в одесi, а почали її втiлювати голова регiональної органiзацiї нацiональної спiлки журналiстiв україни юрiй работiн разом з багатолiтнiм сподвижником — радiожурналiстом i поетом володимиром невмитим (1954—2013). 21 серпня в актовому залi регiонального iнституту державного управлiння при президентовi україни вiдбулася церемонiя нагородження переможцiв i лауреатiв. Оголошенi вiтальнi листи учасникам конкурсу вiд керівництва країни, а також мiнiстра культури євгена нiщука, голови держкомтелерадiо україни олега наливайка, першого секретаря нсжу сергiя томiленка. Полтава) — за лiтературний та аудiощоденник творчих вечорiв i зустрiчей в клубi любителiв поезiї при полтавськiй обласнiй унiверсальнiй науковiй бiблiотецi iм. Першi, другi та третi мiсця присудженi представникам днiпропетровської, донецької, волинської, полтавської, харкiвської, херсонської та чернiвецької областей. Першi, другi i третi мiсця посiли представники волинської, днiпропетровської, донецької, полтавської, хмельницької областей, криму, а також номiнанти з бiлорусi, молдови, приднiстров’я. Першi, другi та третi мiсця посiли конкурсанти з запорiзької, миколаївської, полтавської, тернопiльської, хмельницької, чернiвецької областей, а також з нiмеччини.
Першi, другi та третi мiсця присудженi учасникам конкурсу з вiнницької, донецької, житомирської, львiвської, харкiвської та хмельницької областей, зокрема й одеситам. За змiстовнi творчi роботи вiдзначенi номiнанти з вiнницької, днiпропетровської, миколаївської, луганської, полтавської, харкiвської, хмельницької, чернiвецької областей, з молдови i сша, а також одесити олександр долинський, євгенiя заславська, микола кебельдин, вiктор мамонтов, тетяна морозова, свiтлана нiсiлевич, олександр павленко (iллiчiвськ), надiя хохлова, вiолета чуйко, олександр юрченко. Символiчно, що iдея проведення творчого змагання словознавцiв i словолюбiв належить одещинi — краю, де в атмосферi злагоди й порозумiння сьогоднi проживають понад 130 нацiональностей. Взявши участь в конкурсi, ви долучилися до невичерпної скарбницi українського народу, ще раз засвiдчивши, що рiдне слово є першоосновою духовностi нацiї. Переконаний, що ваш високоповажний форум сприятиме посиленню мовного багатоголосся нашої держави та, згуртувавши наукову i мистецьку елiту, журналiстiв, студентiв i учнiв, пiднесе українську мову на вищий рiвень культурно - освiтнього та iнформацiйного розвитку, утвердить її державний статус, як мови великого українського народу.
Над цим славетним мiстом, в якому поєдналися мови i традицiї багатьох народiв, завжди майорiтиме синьо - жовтий стяг, засвiдчуючи нерозривну єднiсть та соборнiсть нашої держави — вiд сходу до заходу, вiд пiвночi до пiвдня. Хай українське слово — слово свiтлої надiї, сердечної любовi i невимовної краси лунає на всiх континентах, хай примножує багатства нашої країни та привертає до нас нових друзiв. Одеса, затока, білго - род - дністровський, ізмаїл, івано - франківськ, черкаси, городище, звенигородка, львів, косів, яремча, канів, луганськ, донецьк, кременчук, суми, шостка, борзна, чернігів, луцьк, тернопіль, умань, галич, кам’янка… після перших кроків одеських журналістів у напрямі консолідації прихильників утілення в життя мовної політики в україні, справу, що набувала розголосу, запримітили у столиці. «сердечно вітаю журналістів, засоби масової інформації, що беруть участь у конкурсі, присвяченому невичерпній скарбниці нашого народу — українській мові. Глибоко символічно, що ідея проведення цього своєрідного змагання належить одещині — краю, де в атмосфері злагоди й порозуміння сьогодні проживають представники понад 130 національностей. Він опікується форумом, сприяє оргкомітетові, не раз брав участь в акціях конкурсів — від чернечої гори до карпатських гір, від чорного моря до сіверщини.
Благородна мета конкурсу — відображення у друкованих і електронних засобах масової інформації державної мовної культури та підтримка мов народностей поліетнічної україни справедливо викликає повагу як політиків, так і знавців та шанувальників української мови.
Упевнений, що високопро - фесійні конкурсні роботи сприятимуть усталенню розквіту державної мови, посиленню мовного багатоголосся україни, відродженню українського слова за кордоном. Заслугою учасників конкурсу є повернення співвітчизників до джерел української культури, вершинних творів класичної літератури, що постали з - під пера тараса шевченка, пантелеймона куліша, івана франка, лесі українки і підносили духовність українського народу.
Сподіваюся, що конкурс згуртує державну владу, наукову та мистецьку еліти, широкі кола громадськості задля піднесення української мови на вищий щабель культурно - освітнього та інформаційного розвитку, утвердження її гідного статусу як мови великого європейського народу.
Свідомі свого професійного і громадянського покликання, журналісти національних змі всі зусилля спрямовують на реалізацію конституційного права — у шатах рідної української мови будувати незалежну сучасну європейську державу з гордим і високим ім’ям україна. Тож до справи долучилися представники молдови, білорусі, чехії, польщі, росії, грузії, італії, німеччини, португалії, канади, сша… публікації журналістів і літераторів на захист материнського слова стали вагомим набутком конкурсу.
Серед найактивніших учасників конкурсу — андрій нечитайло і віра кульова (київ), василь джуран (чернівецька область), тарас максим’юк, анатолій глущак і олекса різниченко (одеса), валерій драган (кишинів), юрій салко (тирасполь), федір шевчук (вінниччина) і багато - багато інших. Це була майже фізіологічна потреба відсторонення від цієї мови, бо вона в моїй свідомості тоді ототожнювалася з ворогом, свавіллям, несправедливістю, бідою, небезпекою. Так, був час, коли я відчував, що писати російською проти нападу росії на сході для мене незручно, але ця позиція була не проти мови, а проти рівня відвертості, якого я був здатний досягти тієї миті тією мовою. В україні є багато російськомовних поетів, вони пишуть російською, яка належить україні, це інша російська, ніж в росії, та це цілком українська література, яка, до речі, багатомовна, і це те, що її збагачує, робить унікальною та відкритою. Тому поезія в моєму випадку – це не про досвід і його накопичування, а навпаки – про незграбність та втрачання, марнування та розчинення – себе – як цілісності, суб’єкта, автора. Просто тому, що я геть не знайомий з літературними інституціями в україні, видавництвами, журналами, критиками, я навіть майже нікого не знав з українських сучасних поетів. Я не відчуваю іврит настільки, щоб ним писати поезію, попри те, що в повсякденному житті, удома, із друзями івритом мені спілкуватися зручніше, ніж українською, російською або англійською. Коли прийшов у магістратуру в єрусалимі, де на славістиці викладали виключно російською, я не міг висловитися, це мене дуже дратувало, бо навіть банальні думки було важко формулювати.
Редактори журналів просять у мене ще добірок, і я робитиму все, аби уможливити знайомство ізраїльського читача з тим, що відбувається зараз в літературі україни.
Коментарі
Дописати коментар